"Юрий Мушкетик. Яса (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хто пробудив Порту вiд сплячки, хто спробував пiднести прапор пророка.
Селiм володарював у Едiрне. Сюди перенiс столицю Порти з розкiшного,
зажирiлого Стамбула Магомет. Звiдси завою║ свiт. По-грецьки мiсто
назива║ться Адрiанополь. Султановi подоба║ться ця назва, у нiй вловлю║
якийсь пота║мний смисл: адже колись Грецiя - це й був увесь свiт! Скрiзь
по свiту мiсто знане саме так.
Зненацька у загратоване вiкно влетiв дужий порив вiтру, закрутив срiбнi
кулi пiд стелею, й сотнi блiдих зайчикiв застрибали по стiнах. Тепер
мiсячне сяйво, одбите кулями, чомусь здавалося йому гарячим. "Який
непотрiб оцi кулi", - подумав султан. Здивувався, що ранiше вони веселили
його зiр. Вiдколи вони висять тут? Невже ┐х почепили ще за Селiма?
А потiм оцей крик. Звичайно, султан знав, що то кричав не гяур. Звiдти,
де той кона║, не долетить i рев гармати. Вiн грався зi сво║ю уявою,
розпалював ┐┐. Це вола║ з мiнарета божевiльний муедзин, склика║ серед ночi
на молитву правовiрних. I нiхто не осмiлиться зупинити його, бо то великий
грiх. Сам аллах повелiв йому кидати звiдти серед ночi езан[3].
"Зв'язати чи посадити його в кам'яницю, але тому опиратиметься
муфтi[4]. Можна розiбрати мiнарет. А потiм збудувати iнший, кращий. На
славу аллаху".
Султан почував, що вже не засне. Невiдь-чому розболiлася голова,
здавалося, просто по мозку перекочуються гарячi жарини.
Може, подумав, бiль пригасить прохолодне повiтря з гiр? Одягнув
бухарський халат та взув пiдбитi лебединим пухом капцi й пiшов до дверей.
Один за одним вiдчиняв залiзнi замки. Золото купу║ душi, залiзо охороня║
життя. Вiн не любив, коли дверi незамкненi й бiля них куня║ сторожа.
Сторожа завжди вiддана: коли охороня║ султанове життя й коли прода║ його.
Лiпше, якщо вона стоятиме за зовнiшнiми дверима, а також на стiнах i вежах
довкола палацу. А тiней, примар султан не бо┐ться.
Потираючи руками скронi, в якi гупали важкi келепи, султан вийшов через
вузькi гратчастi дверi на Золоту Галерею. Султан ще молодий - йому щойно
виповнилося тридцять, однак почува║ в тiлi лiниву млявiсть, утому. Вона на
нього наплива║ хвилями. Султан то жада║ дiяння, боротьби - й тодi вiзири,
пашi, аги, за┐ми i всi iншi вельможi бiгають, як гончi пси, то знову
почува║ у душi порожнечу, нехiть до справ, i тодi всi починають дрiмати
бiля нього. Один з лiкарiв набрався нахабства натякнути, що все те у
султана через надмiрне вживання солодощiв; того лiкаря викинули у вiкно, а
султан почав готуватися до походу. Iз Золото┐ Галере┐ сходи вели вниз, у
Садок Задоволення. Ступив один крок i помiтив унизу двiрцевого охоронця -
капуджi. Той спав, прихилившись спиною до обплетено┐ плющем мармурово┐
колони. Магомет зупинився. Жар йому не згасав, i в скронi гупало, як i
ранiше. "Отак вони охороняють!" Пискнула десь у клiтцi канарка й затихла.
Пискнула у серцi падишаха злiсть.
Тихо ступаючи, пiшов назад. За хвилю повернувся з кривою шаблею в руцi
й поквапливо зiйшов униз. Йдучи, дивився на лезо, що вiдсвiчувало синiм
вогнем. Це була дамаська криця, викувана й вигострена майже до жаскостi, в
не┐ було вкладено стiльки сили, вмiння й пристрастi, що вона спивала
життя, ледве дiткнувшись до плотi. Султан вiдчував ┐┐ жаскiсть, його аж
морозило од не┐. Вiн зупинився, виставив уперед лiву ногу, повiльно
нацiлився оком.
Бризнули увсiбiч мiсячнi променi, охоронець без стогону повалився на