"Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос.

Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.
- Як же вас звати? - спитався Палладiй.
- Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i
знайомостi.

Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому
по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.
- Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог
прi║м вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив,
навiв на добру путь.

- А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я мо║. Маю ще дещо
пожертвувать на монастир... та говорити в церквi... якось грiх... Ви
зага║те для мене багацько часу... - сказав Копронiдос, запикуючись.
- То прошу до мене в келiю пiсля служби божо┐! Там ми за чайком i
побалака║мо, - сказав отець Палладiй.
Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою
пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука
заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне
листя на колонах iконостаса.

"Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронiдос i цiлу
службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородицi, благаючи
поспiху собi.

Пiсля служби божо┐ Копронiдос пождав отця Палладiя, поки вiн вийде з
олтаря, i разом з ним пiшов до його в келiю, де послушник вже ставив на
стiл самовар, що парував пiд саму стелю та клекотiв, мов скажений. Келiя
отця Палладiя була просторна й чиста. Дво║ вiкон виходило в старий овочний
садок. На вiйнах стояли вазони. Один куток був обчеплений i прйкрашеий
образами в позолочених рамках. Перед образами телiпалися лампадки. Через
келiю був простелений дорогий килим. В келi┐ було чистенько прибрано; було
знать, що тут живе чоловiк заможний, котрий колись жив сiм'║ю й
господарював.
Отець Палладiй в мирi звався отець Павел Андрi║вський. Вiн був з тих
священикiв-аристократiв, якi почали вже подекуди заводитись в Ки┐вщинi.
Вiн був священиком на багатiй парафi┐. Село було велике; окрiм церковно┐
землi, до церкви були приписанi ще й ерекцiоннi поля, надарованi давнiми,
ще не споляченими православними дiдичами. Отець Павел вiв велике
хазяйство, брав з селян-багатирiв чималу плату за церковнi треби й
забагатiв. Дочки його грали на дорогому фортеп'янi. В його домi була
багата панська обстава: м'яка мебiль, дорогi килими, на дверях важкi
порть║ри... Отець Павел ┐здив фаетоном, держав баскi конi, вбирався в
дорогi ряси та шовковi яснокольоровi кафтани... З селянами вiн поводився
гордо, по-панськiй, говорив до них великоруською мовою для
аристократичного шику, а ще бiльше задля того, щоб його парафiяни боялися
й лучче послухали в роботi. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, вiн
домагався ролi мiж сiльським духовенством, i його таки обiбрали за