"Олег Вячеславович Овчинников. Малесенький принц (укр.)" - читать интересную книгу автора

сходженням на крижаний пiк, вона принесла чоловiку другу дитину, також
хлопчика.
Весь перший рiк свого iснування малюк мовчачи зносив тягар
екстремального способу життя, бовтаючись у похiдному ранцi за спиною в
матерi, однак пiсля закiнчення цього термiну люб'язно попрохав представити
його до королiвського двору, як того вимагає закон i правила пристойностi.
Переглянувшись i спiльними зусиллями згадавши, що означає "до двору",
колишнi король i королева зручнiше перехопили весла (а справа була пiд час
швидкiсного сплаву по гiрськiй рiцi) i направили тримаран нагору за течiєю,
туди, де на самiй вершинi оточенi нiмбом хмар виростали з гранiту стiни й
вежi їхньої фамiльної резиденцiї.
Однак "до двору" молодий принц не прийшовся. Ромуальд зустрiв
новоз'явленого брата, м'яко кажучи, без ентузiазму i навiть вiдмовився вiд
бесiди з ним, порушивши тим самим неписане правило про поважне вiдношення до
молодших. Причину подiбного поводження неважко було зрозумiти. Розпещений
владою Ромуальд у свої чотири з хвостиком почував себе ще цiлком здатним
подбати про довiрену йому планету-державу, i не горiв бажанням передавати
кермо влади в чужi, нехай навiть бiльш гiднi, руки. Закон про успадкування
недвозначно вимагав вiд нього поступитися своїми правами молодшому нащадку
королiвського роду, але амбiцiї не дозволяли цього зробити. А може бути, що
тягар влади притиснув свiдомiсть монарха, змусив передчасно розтратити
вiдпущений запас кмiтливостi, i тепер вiн не усвiдомлював своїх дiй. Як би
те нi було, замiсть того, щоб усадити молодшого брата на трон i водрузити на
його голову корону, Ромуальд вирiшив вiдправити небажаного родича у
вигнання. Заслати на безлюдний острiв. Ув"язнити у острозi. Словом, куди
завгодно, де завгодно, аби подалi й на довше. Придворне оточення Ромуальда
не насмiлилося заперечити його рiшення, оскiльки здебiльшого складалося з
ретроградiв, тих, що розмiняли другий десяток та були згоднi на все, тiльки
б тихо провести залишок свiдомого життя на теперiшнiх посадах. Лише кiлька
обурених голосiв пролунало в пiдтримку законного спадкоємця i древнiх
традицiй. Батьки опального принца, на той час ледве розрiзняли право та лiво
i також не змогли забезпечити сина iстотною пiдтримкою в боротьбi за трон.
Але ж в один з рiдких моментiв просвiтлiння батько Нюк урочисто вручив сину
свої порванi боксерськi рукавицi.
У такiй ситуацiї маленькому принцу не залишалося нiчого, крiм як, не
чекаючи вирiшення власної долi, разом iз горсткою прихильникiв вскочити в
перший працюючий зорелiт та, не знайшовши допомоги i спiвчуття на рiднiй
планетi, спробувати вiдшукати їх на однiй iз сусiднiх.

- I ось ми тут, - закiнчив свою розповiдь Командор, власнонаречений
лiдер малюсiнького загону повстанцiв.
- Так ти... ви дiйсно принц? Треба ж! Адже я тiльки-но тiльки побачив
вас... тебе - вiдразу подумав: ось вiн, маленький принц! - зiзнався Максим,
вiд хвилювання плутаючи в займенниках i ховаючи за долонею посмiшку
глупуватого розчулення.
Вiн повiрив Командору вiдразу й назавжди. Не тiльки через червону
кульку, що вiдключила здорованя-охоронця не гiрше, нiж удар кувалдою у чоло.
I не вiд того, що побачив вiдразу трьох не по роках тямущих хлоп'ят. Просто
ось так подивився в блакитнi, наче Земля на знiмку зi супутника, очi маляти,
перевiв погляд на пап'є у виглядi ракети, що вже нiколи не злетить, тому що