"Олег Вячеславович Овчинников. Малесенький принц (укр.)" - читать интересную книгу автора

трiснула в двох мiсцях, - i повiрив.
Напевно, тому, що дуже хотiв повiрити. I в глибинi душi завжди очiкував
чогось подiбного.
- Принц, - з подихом повторив хлопчик. - Нажаль, тiльки за походженням.
- Але ця корона...
- Корона? - Тонкi губи склалися в гiрку iронiчну усмiшку. - Ця дешева
платинова пiдробка? О, нi, це терновий вiнець, зубцi якого впиваються менi в
шкiру, щоб я нi на мить не забував про пережиту ганьбу i приниження. Але
нiчого, прийде час - i цей символ вигнання замiнить справжня виблискуюча
корона Чальдiни з найчистiшої, шляхетнiшої жерстi!
- Але... чому? - запитав Широбоков, що остаточно розгубився при згадцi
про платину i жерсть.
- Що чому?
- Усе чому! - Зусиллям волi Максим змусив жвавий рiй питань в головi
вишикуватися один по одному. - Насамперед , чому у вас... перепрошую...
чальдiйцiв?
- Чальдiнiан, - виправив його зелений камзол.
- Ага, чальдiнiан - такi дивнi традицiї спадкування? Чому трон i корона
повиннi лишитися молодшому сину короля, а не старшому, що було б логiчнiше?
- Тобто ... як це? - оторопiв принц. - Що значить логiчнiше? - I так
подивився на Максима, наче каявся у своїх недавнiх словах про осмислений
погляд i зв'язане мовлення. - Але ж... чим людина молодше, тим вона
розумнiше, хiба нi? - Заговорив вiн тоном дорослого, котрому трапляється
пояснювати дитинi очевидне. - Коли ми з'являємося на свiт, наш мозок
зберiгає в собi все, що коли-небудь знали i пам'ятали нашi пращури. Родова
пам'ять, невже ви забули про це? Чому дитина мовчить першi мiсяцi життя?
Тому що усi знає!
- Жарт, - напiвголосно прокоментував капловухий.
- Ги-и! - охоче посмiхнувся Грюэль на заздрiсть гарбузу-рекордсмену,
випотрошеному напередоднi Хелоуiну.
- Звiсно, жарт, - згодився принц. - Але з неабиякою часткою правди.
Принаймнi розмовляти i забувати людина починає приблизно в тому самому
вiцi - один рiк. До цього моменту вона в повному обсязi володiє
усуспiльненим досвiдом, що встигли накопичити її пращури. Пiсля нього -
щодня, якщо не щогодини, що-небудь втрачає, розтрачуючи знання по крупицях.
Мало кому вдається зберегти до п'ятнадцяти рокiв хоча б маленьку валiзку з
того величезного багажу знань, що дається нам вiд народження. Бiльшiсть
пiдходить до цього рубежу порожнем: iнтелект на нулi, зате вiдмiнно
розвиненi рефлекси, яким не заважає - прошу вибачення за каламбур - зайва
рефлексiя. Ось як це вiдбувається на Чальдiнi. А у вас, землянiнiв, хiба не
так?
- Землян, - уточнив Максим. - Що ви, зовсiм не так! Нам нiчого не
дається вiд народження. Ну, крiм зичного голосу i кепського характеру. Щоб
опанувати знаннями, землянам приходиться довго i завзято учитися.
- Нам теж приходиться вчитися - щоб не так швидко забувати. У
конкретному вiцi кожен чальдiнiанiн зобов'язаний вибрати собi iм'я та
майбутню професiю. Пiсля цього вiн день за днем тренує пам'ять, щоб важливi
для нього спогади залишалися з ним як умога довше. Наприклад, Карл постiйно
освiжає свої пiзнання в областi лiнгвiстики, Ерiк кожну вiльну хвилину
нагострює навички iнформацiйного сканування, а я... я намагаюся не