"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

доноси.
Чоловiки загадково переглянулися.

- То ви, паничу, теж за нашого брата? - широко розплющеними очима
дивився Гнат. - Такого ми ще не зустрiчали.

- Безталання ваше болить кожнiй чеснiй людинi.

- То ходiмте з нами, за отамана будете. Передам вам сво║ горопашне
отаманство, - пропонував кремезний. - Якщо нежонатий, то посвата║мо з
нечистою силою. Скажуть тодi нашi хлопцi: "У яру пiд лiсом побратався з
бiсом".
- Брататися з бiсом можна й за лiсом. Та й не тiльки в яру, а й на
широких шляхах.
- Добра вiдповiдь. Ставайте-таки за отамана. Наших багато блука║ ярами.
Зiйдуться, як колись до Гаркупгi сходились. Загуля║мо, аж небо
здвигнеться! - ледь вловима усмiшка ворухнула уста отамана.

- У кожного своя доля i свiй шлях широкий... Прийде час, буду з вами...
- Отже, до слушного часу?
- Атож...
Чоловiки доброзичливо посмiхалися. Гнiвнi очi отамана повилися тугою.
Вiн поклав свою руку на Панасове плече.
- Може, повернемо червiнця? - запитав Гнат.
- Можна повернути! - кинув отаман.
- Нi, не треба, - рiшуче заперечив Панас. - Хай буде завдатком на те,
що ми зустрiнемось. Хотiлося б ще поговорити.
- У вас своя планида, а у нас своя, мужича. Ми ┐┐ шука║мо, бо полуда з
наших очей спада║ поволi.
- Полуда спада║. Так-таки iменно, а очi замилюють нам реформою, - додав
натоптуваний, - Пiд три чорти з тi║ю реформою.
- пдьте, чоловiче добрий, сво║ю дорогою. А ми повернемо сво┐ оглоблi до
лiсу, - владно промовив отаман.
Чоловiки переглядалися мiж собою, як дiти пiсля провини, i
розступилися, даючи дорогу.

- Тепер i запалити можна, - отаман вiдкинув полу подерто┐ свитки, з-пiд
яко┐ виднiлися старi оксамитовi штани. - Не дивуйтесь з мого одягу. -
Витяг з кишенi тютюнову калитку, почав набивати люльку. - Це вiд пана
досталося менi. Вiд пана Галагана! Нас, дворових, пустили на всi чотири
вiтри, нiчого не дали. Тiльки сво┐ старi недоноски подарував Галаган,
вiдпускаючи на волю. Скiльки латок на штанях, стiльки й рокiв минуло, як
оголосили волю...
Загорьована дотепнiсть зворушила Панаса. Вiн пiднiс Гнатовi цигарку.
- Пахучий тютюнець... Фабричний?
- Фабричний, - подав Панас вишитий кисет. - Вiзьмiть собi тютюну.

Гнат насипав у жменю, розглядаючи вишивку на кисетi.
- Гарна вишивка. Мабуть, щедра дiвоча рука вишивала?
- Вишивала, - тоскно вiдповiв Панас, приязно дивлячись у збентеженi