"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

запалив i зiйшов з брички.
- Добридень вам, добрi люди! - з усмiшкою привiтався i простягнув
цигарки невiдомим. - Запалюймо!
- Запалимо потiм, - понуро вiдповiв той, що зупинив конi. - А зараз у
нас ║ дiло.

- У доброму дiлi треба, щоб були руки бiлi, - пробував пожартувати
фурман.

- Руки у нас не бiлi, а отакi, - показав свою, як гиря, руку отаман. -
Ми чорними руками робимо святе дiло.
- Та шука║мо свою голодну волю! Охляла вона, як курка на прив'язi, -
додав другий.

- Так-таки iменно, що голодна. Як на прив'язi пiд тином.
- То такi шукачi i ║ добрими людьми, - Панас не втрачав спокою. З його
уст не сходила лагiдна усмiшка. Помiтив, як промайнула усмiшка i в великих
очах наймолодшого. Щось добре i гнiвне свiтилося в них.
- Хiба ми такими дурнями родились, - обiзвався юнак, - щоб лише
байдикувати по свiту, незрячими шукати шляхiв? Хто шука║, той знаходить...
Менi хочеться з цим чоловiком порозмовляти.
- Порозмовляй, Гнате! Ти ж умi║ш пiдсипати перцю у варену юшку.

- Так-таки iменно, - смiявся присадкуватий, поправляючи колодiй за
халявою.

Чоловiки тiснiше обступили подорожнiх. Дивилися суворими очима, в яких
свiтилося щось нестримне, розгонисте, може, сприйняте вiд давнiх поколiнь
половецького хижого роздолля. Читав у них Панас жагу, пронесену крiзь
столiття до днiв голодно┐ волi.
- Вийшли з яру на шлях, - знову заговорив Гнат, - вiдбирати сво║,
награбоване багатiями... Ви що везете? Може, ма║те великi грошi, то
подiлiмося з нами, - загадково усмiхнувся. У його великих очах свiтились i
згасали вогники.

- Так-таки iменно, подiлiмося з нами... Потруси, Гнате, ┐хню калитку, -
пiдтоптуватий торкався до колодiя за халявою.
- Великих грошей не маю, - неквапливо вiдповiв Панас i, витягнувши з
кишенi гаманця, подав його юнаковi.
Чоловiки обступили його, дивилися, що там ║. Перемовилися мiж собою.
- Подiлимося пополам, - твердо заговорив Гнат. - Один червiнець нам,
другий - вам, може, знадобиться в дорозi. А то ще зустрiнуть вас нашi
спiльники по той бiк яру. Треба й з ними подiлитися. Це ми позича║мо до
слушного часу. Коли надiйде наш час, то повернемо борг.
- З процентом, - додав кремезний.

- Так-таки iменно, що повернемо... Добре придумав, Гнате!
- В полiцiю, мабуть, доноса напишете? Не кваптеся. Вiтра в полi не
спiймати. А яри нашi несходимi. Та й ночi темнi - нашi побратими.
- Полiцiя так само осоружна менi, як i вам. На таких, як я, теж пишуть