"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

хитрих тварюк не наблизилась до пiдозрiлого мiсця ближче, нiж на пiвметра.
"Було б приманку покласти..." - промайнуло в головi мисливця. Вiн
поспiхом прикусив язика, оглянувся - поруч звичайно, нiкого не було й
тут-таки мало не вилаяв сам себе. Ховатися було нi вiд кого.
"А взагалi, - подумав вiн трохи згодом.- лiсове життя,незважаючи не
деякi дрiбнi незручностi, має свої переваги. За останнi два роки - чорт,
хiба й тут вже два роки ?.. - я геть позбувся нервовостiи, агресивности,
всякої iншої пiдлоти... От тiльки їсти, буває, хочеться..."
Ще трохи повештавшись по лiсу - просто так, для власного задоволення -
вiн набрав хмизу, розпалив на галявинi невеличке багаття й пiдсмажив одного
пiчкура. Поки рибина смажилась, вiн знову спустився до потiчку, видрав з
багна пару сухих стебел рогозу, зрiзав коренi, промив й теж поклав до
багаття. За хвилину в повiтрi поплив густий хлiбний дух. Чоловiк посмiхнуся,
витяг коренi з вогню, поклав промiж ними вкриту брунатною хрусткою скоринкою
рибку й обережно вiдкусив перший шматок.
"Гарячi булочки з сосисками ! З пiдливою, майонезом, гiрчицею, морквою
! Та цибулею! Кому гарячi булочки з сосискою !" - зринуло раптов у пам'ятi.
Чоловiк пирхнув, вдавився, закашлял - голосно й боляче й випустив з рук свiй
теплий ще "бутерброд". Миттю з-пiд завалу вислизнув рудий обскубаний лис,
зовсiм по-собачому пiдповз до нього на животi й улесливо зазирнув чоловiковi
в вiчi - той все ще кашляв. Лис обережно доторкнувся носом до їжi, голосно
втягнув повiтря - чоловiк прокашлявся, спостерiг, нарештi, несподiваного
гостя й витрiщив очi з подиву. Лис приплющив очi й обережно розкрив зубату
пащу. Мисливець пiдняв руку - звiр покiрно схилив голову.
Ну що з тобою робити !.. - розчулено пробурчав чоловiк. - Забирай вже.
Рука повiльно опустилась на голову тварини, погладила, почухала за
вухами. Лис вдячно заплющив очi, обережно пiдняв зi снiгу залишки бутерброда
й так само обережно пiдiбрав язиком крихти.
Що, сподобалось ? - приязно поцiкавився чоловiк.
У вiдповiдь звiр вiйнув облiзлим хвостом й знову зник пiд завалом.
Чоловiк зiтхнув i пiдвiвся. Завтра вранцi вiн повинен вже був вирушити до
села.
Час вiд часу ця думка здавалась йому поганою iдеєю - але ймовiрнiсть
зустрiти Свято в самотi, за пiвсотнi кiлометрiв вiд найближчого житла, окрiм
своєї хатини, яку вiн жартома називав "барлогом" не обiцяла нiчого втiшного,
а в селi його шанс хоч трохи, а все ж зростав.
Над самою головою прохурчав розмальований у веселi кольори лiтачок
Патрульної служби. Його помiтили, пiлот зробив коло, спiкiрував й сипнув
цiлим оберемком таких самих кольорових листiвок. Одна впала мисливцевi
просто в руки, вiн посмiхнувся й пiднiс аркушик до очей.
Те, що могло бути там написане, вiн знав напам'ять, але невiдомому
автору було б приємно, якби його працю належно оцiнили - хiба не так ?
Листiвка запрошувала провести Святковi години в невеличкому мiстечку
неподалiк - кiлометрiв iз сiмдесят захiднiше й обiцяла Святковий виступ
вiдомого проповiдника... Мисливець знизав плечима, дбайливо згорнув папiрця,
заховав за пазуху , потiм знов знизав плечима й повернувся обличчям на
захiд.
"Чому б й нi ?"
Лiтачок зробив ще одне коло й заспокоєно розвернувся - теж на захiд.
Сонце, нарештi, перетнуло уявний вершечок неба й неквапом вирушило