"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

донизу, коли мисливець вирiшив їхати. Власне, коли саме - було
однаковiсiнько - все одно доведеться раз чи два ночувати в лiсi, а може й
три - тож, чи не все одно, чи раз, чи два... Вiн посмiхнувся, з хвилину
подумав, чи брати палицi, а чи в гущавинi вони тiльки заважатимуть, потiм
все-таки взяв, востанне поглянув на свою благеньку хатинку й вирушив.
Не оглядаючись.
Подорож ця з самого початку чоловiковi сподобалась. Погода стояла
тепла - всього градусiв п'ять-шiсть, - й сонячна, й майже ручнi синицi весь
час вистрибували поруч й цвiрiнькали щось своє, незрозумiле - але напрочуд
веселе. Чоловiк усмiхався й зачудовано оглядався навкруг.
Дванадцять рокiв лiсового життя так i не змогли задавити в ньому захват
вiд краси навколишнього свiту. Й ранiше, до Свят, чоловiк намагався
якнайчастiше бувати на природi - в лiсi, на рiчцi, в степу. Дехто смiявся,
дехто просто не розумiв його - аж ось, бач як воно сталося... Й де зараз тi,
хто смiявся ?
Чоловiк пiймав себе на занадто бундючнiй, а отже, грiховнiй думцi,
посмiхнувся, покрутив головою й рушив далi.
За пiвкiлометра вiн натрапив на чималий пагорб й витратив з годину,
кiлька зiп'явшись на нього, та з величезною насолодою з'їжджаючи. Знизу
виявився трамплiн, лижника пiдкидало в повiтря, чоловiк смiявся з захвату й
тут-таки падав - не завжди втримуючись на ногах, але кожного разу аж сяючи з
втiхи.
Разом за шостим вiн з жалем поглянув на iнший схил пагорба - набагато
крутiший, й впирався вiн в самий лiс, зiтхнув й рушив далi.
Стежка йшла з невеликим нахилом вниз, чоловiк спочатку розiнався як
слiд, потiм пригальмував - бо сонце било помiж стволами ялин просто в вiчi в
дивному, заколисуючиму ритмi й дорога починала видаватись рiвною й гладкою,
як крига на озерi, а насправдi так i намагалась пiдсунути то гiлляку, то
взагалi повалений стовбур; увiгнатися в такий на швидкостi кiлометрiв iз
сорок на годину означало поламати не лише лiжi, а й ноги - тож мисливець з
жалем пригальмував й ще з годину їхав, ледь вiдштовхуючись палицями.
Далi почалася гущавина. Палицi справдi заважали, тож чоловiк прип'яв їх
до спини, й прихилявся, коли траплялась особливо низька гiлляка. Колись
дерева було висаджено рядками, але з того часу пройшло багато рокiв, а
останнi рокiв п'ятнадцять за порядком тут не слiдкував жоден лiсник, тож вiд
рядкiв залишились лише спогади.
"Що ж, тим краще," - посмiхнувся мандрiвник. - "Так навiть цiкавiше."
Час вiд часу траплялись слiди зайцiв, одного разу вiн мало на наїхав на
чималого тетерука, що спав у снiгу. Панiка його була схожа на вибух
авiабомби навпаки - цiлий фонтан снiгу з гуркотом здiйнявся вгору, чорна
крилата тiнь майнула над головою й лише потiм почувся посвист крил...
Мисливець лише посмiхнуся й рушив далi.
Ще за годину почало сутенiти. Сонце сховалось спочатку за хмару, потiм
за обрiй, деякий час небо ще палало загравою, аж за пiвгодини стемнiло
зовсiм й аж тодi чоловiк зупинився, вiднайшов пiдходящий сухий стовбур - той
акуратно лежав на крiглiй галявинi, розпалив бiля нього багаття, повечеряв
останнiм пiчкуром й вiд нема чого робити почав лущити насiння з шишок.
Наїдок з них був нiякий, а випорожненi шишки йшли в багаття й згоряли там
яскраво та швидко. Ще за пару годин чоловiк позiхнув, видобув з рюкзаку
цупке укривало, закутався й заснув.