"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора Раз чи два вiн прокидався серед ночi, поглядав на тлiючий стовбур,
пiдкочувався до нього ближче й прислухався до лiсу. Щось хрустiло й шелестiло недалеко, але на галявину не потикалось. Мандрiвник прокинувся, як тiльки виглянуло сонце, випростав закоцюблi ноги, пострибав трохи по галявинi, iмiтуючи зарядку, полускав шишки, погриз молодi ялиновi пагiнцi й рушив далi. За годину гущавина скiнчилась, чоловiк видобувся до русла замерзлої рiчки й нарештi змiг розiгнатись до повної швидкостi. З пiвгодони вiн летiв, як вихор, ковзановим кроком, потiм захекався, перейшов на крок звичайний, й ще за годину зупинився бiля чималої ополонки. Звичанйно, поруч було безлiч вовчих слiдiв й кiлька лусочок вмерзли в кригу бiля води. Чоловiк задоволено посмiхнувся, видобув з рюкзака вершу, розклав, кинув у воду й подався до берега. Майже образу вiн натрапив на майже необкльовану горобину, дуже зрадiв й старанно обiрвав геть-усi ягоди. За годину, над берегом вже палало багаття, варився горобиний чи то чай, чи то суп, а чоловiк з вельми задоволений виглядом витягав з-пiд примерзлою ополонки набиту пiчкурами й верховодками вершу. Вiн витяг з неосяжного свого рюкзаку брезентове цеберко, перелив туди майже все вариво, а казанок повернув на своє мiсце на вогнищi, але цього разу - з юшкою. Очерету або рогозу поблизу не було, тож замiсть хлiба чоловiк знову наламав молодих ялинкових пагiнцiв й смачно пообiдав. Мiсцина йому сподобалась й лузаючи шишки, мандрiвник пообiцяв собi повернутись пiсля Свята. "Не коли, а якщо..." - майнула пiдступна думка - але тут-таки й померла, задавлена. сидiв, то лежав бiля вогнища, потiм пiдтяг до нього чималу колоду, пiдгорнув ближче облузанi шишки й заснув пiд веселий трiск полум'я. А на ранок почав дути чималий вiтер й чоловiк змерз. Кутатючись у кудлату вовчу куртку, вiн якомога швидше завалив снiгом залишки вогнища, зiп'явся на лижi й побiг рiчищем. На жаль, воно не робило тут жодних поворотiв й вiтер рiвномiрно й набридливо дув мандрiвниковi у спину. Десь за годину йому це набридло, чоловiк звернув у лiс - але виявилось, що пiсля теплого вчорашнього дню помiж деревами з'явився мiцний й дуже жорсткий наст - й щоб не обдерти й так старенькi вже лижви, мандрiвник знову вийшов на рiчище. Вiтер посилився, й тепер вже не просто дув, а майже штовхав у спину. Трохи проїхавши так, чоловiк перестав посмiхатись, потiм зупинився, витяг з-за спини палицi, а з рюкзака - укривало, скрутив з палиць хрестоподiбну конструкцiю, розiп'яв укривало на нiй, знову став на лижви й рвучким рухом пiднiс iмпровiзоване вiтрило попереду. Вiтер наче сказився й рвонув несподiвану iграшку так, що мисливець лежь втримав конструкцiю у руках. Тепер швидкiсть його досягала кiлометрiв шестидесяти на годину, а ялин з рiвномiрними просвiтами пообiч дороги не було, й вiдповiдно, не було гiпнотизуючого блимання. Чоловiк засмiвся, вдавився вiтром, закашлявся, але на ногах встояв й цiлу годину мчав зi швидкiстю автомобiля, ледь встигаючи огинати нечисленi й невеликi ополонки. Спогад про автомобiль прийшов до його голову зненацька. Мадрiвник здригнувся, випустив з рук вiтрило й, не втримавши рiвноваги, покотився по кризi, обдираючи щоки й куртку на лiктях та колiнах. Вiтрило теж виявилось |
|
|