"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

Раз чи два вiн прокидався серед ночi, поглядав на тлiючий стовбур,
пiдкочувався до нього ближче й прислухався до лiсу. Щось хрустiло й
шелестiло недалеко, але на галявину не потикалось.
Мандрiвник прокинувся, як тiльки виглянуло сонце, випростав закоцюблi
ноги, пострибав трохи по галявинi, iмiтуючи зарядку, полускав шишки, погриз
молодi ялиновi пагiнцi й рушив далi.
За годину гущавина скiнчилась, чоловiк видобувся до русла замерзлої
рiчки й нарештi змiг розiгнатись до повної швидкостi. З пiвгодони вiн летiв,
як вихор, ковзановим кроком, потiм захекався, перейшов на крок звичайний, й
ще за годину зупинився бiля чималої ополонки.
Звичанйно, поруч було безлiч вовчих слiдiв й кiлька лусочок вмерзли в
кригу бiля води. Чоловiк задоволено посмiхнувся, видобув з рюкзака вершу,
розклав, кинув у воду й подався до берега. Майже образу вiн натрапив на
майже необкльовану горобину, дуже зрадiв й старанно обiрвав геть-усi ягоди.
За годину, над берегом вже палало багаття, варився горобиний чи то чай, чи
то суп, а чоловiк з вельми задоволений виглядом витягав з-пiд примерзлою
ополонки набиту пiчкурами й верховодками вершу.
Вiн витяг з неосяжного свого рюкзаку брезентове цеберко, перелив туди
майже все вариво, а казанок повернув на своє мiсце на вогнищi, але цього
разу - з юшкою. Очерету або рогозу поблизу не було, тож замiсть хлiба
чоловiк знову наламав молодих ялинкових пагiнцiв й смачно пообiдав.
Мiсцина йому сподобалась й лузаючи шишки, мандрiвник пообiцяв собi
повернутись пiсля Свята.
"Не коли, а якщо..." - майнула пiдступна думка - але тут-таки й
померла, задавлена.
Їхати пiсля обiду йому не схотiлось, й до самої темряви чоловiк то
сидiв, то лежав бiля вогнища, потiм пiдтяг до нього чималу колоду, пiдгорнув
ближче облузанi шишки й заснув пiд веселий трiск полум'я.
А на ранок почав дути чималий вiтер й чоловiк змерз. Кутатючись у
кудлату вовчу куртку, вiн якомога швидше завалив снiгом залишки вогнища,
зiп'явся на лижi й побiг рiчищем. На жаль, воно не робило тут жодних
поворотiв й вiтер рiвномiрно й набридливо дув мандрiвниковi у спину.
Десь за годину йому це набридло, чоловiк звернув у лiс - але виявилось,
що пiсля теплого вчорашнього дню помiж деревами з'явився мiцний й дуже
жорсткий наст - й щоб не обдерти й так старенькi вже лижви, мандрiвник знову
вийшов на рiчище.
Вiтер посилився, й тепер вже не просто дув, а майже штовхав у спину.
Трохи проїхавши так, чоловiк перестав посмiхатись, потiм зупинився, витяг
з-за спини палицi, а з рюкзака - укривало, скрутив з палиць хрестоподiбну
конструкцiю, розiп'яв укривало на нiй, знову став на лижви й рвучким рухом
пiднiс iмпровiзоване вiтрило попереду. Вiтер наче сказився й рвонув
несподiвану iграшку так, що мисливець лежь втримав конструкцiю у руках.
Тепер швидкiсть його досягала кiлометрiв шестидесяти на годину, а ялин
з рiвномiрними просвiтами пообiч дороги не було, й вiдповiдно, не було
гiпнотизуючого блимання. Чоловiк засмiвся, вдавився вiтром, закашлявся, але
на ногах встояв й цiлу годину мчав зi швидкiстю автомобiля, ледь встигаючи
огинати нечисленi й невеликi ополонки.
Спогад про автомобiль прийшов до його голову зненацька. Мадрiвник
здригнувся, випустив з рук вiтрило й, не втримавши рiвноваги, покотився по
кризi, обдираючи щоки й куртку на лiктях та колiнах. Вiтрило теж виявилось