"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

несамостiйним, й злетiвши спочатку над ялинами, важко впало метрiв за двiстi
попереду.
Чоловiк, стогнучи встав, й обережно, накульговуючи на лiву ногу, рушив
вперед. Вiтрило лежало непорушно. Вiтер вив. Метрiв за десять до мети
мандрiвник заплющив очi, щось пробурчав, наослiп намацав палицi, розiрвав
скрутку, зкатав укривало й повернув до берега.
Незважаючи на раннiй час, цього дня вiн уже нiкуди не їхав, а весь день
просидiв бiля багаття, лузав шишки й щось бурмотiв.
Наступний день виявився знов сонячним й лагiдним, вiтер куди й дiвся,
снiг знов вилискував перлами й дiамантами. Чоловiк став на лижi, оглянув
палицi, докiрливо похитав на них головою й неквапом рушив за течiэю.
Першi ознаки життя з'явилися аж по обiдi. З лiсу виходила широка,
непогано вкатанна лижня й йшла далi по кризi по самому фарватеровi.
- Гм... - сказав чоловiк й перейшов на вкатаний снiг.
До вечора вiн натрапив ще на три стежки, що виходили з лiсу. Спав вiн
цiэї ночi неспокiйно, часто прокидаючись й прислухаючись. Але цього разу в
лiсi стояла мертва тиша, лише потрiскували з морозу гiлки.
Наступного дня рiчка зробила несподiванй поворот, а вкатаний шлях пiшов
прямо. З хвилину мисливець постояв в роздумах, потiм знизав плечима й рушив
шляхом.
- Якщо що - завжди можна повернутись, - пробурчав вiн сам до себе.
Голос його став хрипким, а слова нерозбiрливими й наближаючись до
людського життя вiн майже наново вчився говорити, уникаючи, однак розмовляти
сам iз собою або читати собi з давнi напiвзабутi вiдомостi - занадто велика
була ймовiрнiсть в першому випадку з'їхати з глузду, а у другому - натрапити
на одне з слiв чи понять колишнього свiту. Й те, й те було майже однаково
неприэмно, й наслiдки теж тягло майже однаковi.
Перше за довгi роки житло трапилось йому аж надвечiр. Хатина була
невеличка, але все ж бiльша за його "барлiг", й у крихiтному вiконечку не
свiтилося. Чоловiк обiйшов хатину кругом, хотiв було зазирнути до вiконечка,
потiм второпав, що нiчого не побачить, зняв лижi й постукав у дверi. Нiхто
не обiзвався.
Мадрiвник обережно прочинив дверi - тi зарипiли так, наче їх не чiпали
вже рокiв сто, ступив крок уперед й заблимав очима, звикаючи до темряви.
Майже пiвхатини займала пiч, з iншої половини половину забирало лiжко, з
залишкiв того теж рiвно половину - стiл, з того - стiлець, а на останньому
шматочку якраз i стояв прибулець.
На лiжку хтось лежав.
- Егей, чоловiче добрий ! - хрипко обiзвався мисливець.
Вiн сподiвався, що розмовляв вiн вже бiльш-менш розбiрливо.
Але вiдповiдi не було.
Мисливець зiтхнув, викресав вогню й засвiтив чималу щепу.
Мерехтливий вогник вихопив з темряви вкриту вже цвiллю й струхлявiлу
ковдру, оскалену посмiшку черепа й великий iржавий револьвер поруч.
Приблизно половину ночi мандрiвник їхав так, неначе за ним чорти
гналися.
Наступного дня мисливець вперше за багато рокiв прокинувся вiд звуку
людського голосу. В першу хвилину вiн навiть не зрозумiв, що ж сталося,
напружився, прислухаючись - й аж по кiлькох секундах сумнiвiв радiсно
посмiхнувся. Ще двоє лижникiв пройшли метрiв за сто вiд нього, по втоптаному