"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу авторашляху, який вiн вчора ввечерi й не помiтив. Зачудовано покрутивши головою,
мандрiвник знов посмiхнувся, поснiдав горобиним чаєм-супом й рушив далi. День знову видався сонячним, а по втоптанiй лижнi їзати було саме задоволення, сончко то лагiдно всмiхалось помiж дерев, то зненацька пустотливо кидало зайчика в очi й мандрiвник лагiдно мружився. Тиша залишилась позаду - в цих лiсах крутилося досить багато синиць, снiгурiв, iнших пташок - також яскравих, помiтнихй веселе цвiрiнькання супроводжувало самотнього лижника. Ближче до полудня трапилось ще одне рiчище - але значно вужче; лижня вийшла на його середину, мисливець знизав плечима й поїхав ковзановим кроком. Через метрiв п'ятсот рiчище круто завернуло праворуч, а а лижня, здираючись на чималий пагорб пiшла прямо, мандрiвник знову знизав плечима, хвилину повагався й теж рушив прямо. Рiчище обходило пагорб праворуч й кiлька разiв мисливець спантеличено поглядав на нього зверху. Справда, навiщо було дертись через пагорб, коли... аж тут вiн видерся на самий вершечок й всякi питаня зникли - всi й одразу. З вершини пагорба вiдкривався фантастично прекрасний краєвид. Рiчка в цьому мiсцi розливалась мало не на кiлометр й весь цей простiр здавася величезним сяючим дзеркалом в рамочцi з лiсу. Дзеркало те палало й мерехтiло тисячами свiчок, вiтер наспiвува щось схоже на церковний хорал, а крихiтнi людськi фiгурки на протилежному боцi здавались мурахами. А ще на тому боцi моторшним скелетом бовванiла Вежа. Звичайно, Веже невеликого провiнцiйного мiстечка не йшла нi в яке порiвняння з Вежами столиць й колишнiх промислових мiст - але мисливцевi чомусь не хотiлося їх порiвнювати. Бiльш за те - за секунду вiн спiймав себе тут-таки думку було задавлено й чоловiк знов посмiхнувся - але вже не так радiсно. Тому що вежу було викладено з черепiв. До Свята залишось два днi. А попiд протилежним боком крижаного дзеркала крихiтнi темнi фiгурки на ковзанах ганялися одна за одною з дерев'яними ключками в руках й намагалися вiдiбрати один в одного невеличке, дерев'яне ж таки кружальце. Як завжди, в першому-лiпшому шинку йому запропонували й вечерю, й кiмнату. Незважаючи на Свято, прибульцiв було мало, надзвичайно мало... й ще менше мало залишитись опiсля Свята. Вперше за багато рокiв мисливець знов випив справжнього чаю - й смак його здався чомусь гiркуватим й навiть неприємним. Натомiсть печиво виявилось чудовим, вiн сказав про те хазяйцi заїзду - невеличкiй рум'янiй бабусi - й та аж посвiтлiшала вiд задоволення. Нiч минала спокiйно, хоча мандрiвнки довго не мiг заснути - заважали шелест, чиясь хода на сусiднiй вулицi, чиєсь хропiння в сусiдньому кварталi... а прокинувся вiн не з першими променями сонця, як завжди, а десь аж бiля обiду. Обiд моторна бабця принесла йому до кiмнати, виклала всi мiсцевi новини - той прийшов на Свято, той подався до великого мiста, той не прийшов, а той уже, мабуть й нiколи не прийде, а хлопчаки почали великою компанiєю пропадати на озерi, й звiдти аж сюди буває чути галас й до добра це звичайно, не доведе - й так само пруденько зникла разом iз посудом. Мисливець ще трохи покуняв, потiм пройшовся по мiстечку, пiдiйшов |
|
|