"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

шляху, який вiн вчора ввечерi й не помiтив. Зачудовано покрутивши головою,
мандрiвник знов посмiхнувся, поснiдав горобиним чаєм-супом й рушив далi.
День знову видався сонячним, а по втоптанiй лижнi їзати було саме
задоволення, сончко то лагiдно всмiхалось помiж дерев, то зненацька
пустотливо кидало зайчика в очi й мандрiвник лагiдно мружився. Тиша
залишилась позаду - в цих лiсах крутилося досить багато синиць, снiгурiв,
iнших пташок - також яскравих, помiтнихй веселе цвiрiнькання супроводжувало
самотнього лижника.
Ближче до полудня трапилось ще одне рiчище - але значно вужче; лижня
вийшла на його середину, мисливець знизав плечима й поїхав ковзановим
кроком. Через метрiв п'ятсот рiчище круто завернуло праворуч, а а лижня,
здираючись на чималий пагорб пiшла прямо, мандрiвник знову знизав плечима,
хвилину повагався й теж рушив прямо.
Рiчище обходило пагорб праворуч й кiлька разiв мисливець спантеличено
поглядав на нього зверху. Справда, навiщо було дертись через пагорб, коли...
аж тут вiн видерся на самий вершечок й всякi питаня зникли - всi й одразу.
З вершини пагорба вiдкривався фантастично прекрасний краєвид. Рiчка в
цьому мiсцi розливалась мало не на кiлометр й весь цей простiр здавася
величезним сяючим дзеркалом в рамочцi з лiсу. Дзеркало те палало й мерехтiло
тисячами свiчок, вiтер наспiвува щось схоже на церковний хорал, а крихiтнi
людськi фiгурки на протилежному боцi здавались мурахами.
А ще на тому боцi моторшним скелетом бовванiла Вежа.
Звичайно, Веже невеликого провiнцiйного мiстечка не йшла нi в яке
порiвняння з Вежами столиць й колишнiх промислових мiст - але мисливцевi
чомусь не хотiлося їх порiвнювати. Бiльш за те - за секунду вiн спiймав себе
на грiховнiй думцi про те, що й цю Вежу вiн не дуже хотiв би бачити - але
тут-таки думку було задавлено й чоловiк знов посмiхнувся - але вже не так
радiсно.
Тому що вежу було викладено з черепiв.
До Свята залишось два днi.
А попiд протилежним боком крижаного дзеркала крихiтнi темнi фiгурки на
ковзанах ганялися одна за одною з дерев'яними ключками в руках й намагалися
вiдiбрати один в одного невеличке, дерев'яне ж таки кружальце.
Як завжди, в першому-лiпшому шинку йому запропонували й вечерю, й
кiмнату. Незважаючи на Свято, прибульцiв було мало, надзвичайно мало... й ще
менше мало залишитись опiсля Свята.
Вперше за багато рокiв мисливець знов випив справжнього чаю - й смак
його здався чомусь гiркуватим й навiть неприємним. Натомiсть печиво
виявилось чудовим, вiн сказав про те хазяйцi заїзду - невеличкiй рум'янiй
бабусi - й та аж посвiтлiшала вiд задоволення.
Нiч минала спокiйно, хоча мандрiвнки довго не мiг заснути - заважали
шелест, чиясь хода на сусiднiй вулицi, чиєсь хропiння в сусiдньому
кварталi... а прокинувся вiн не з першими променями сонця, як завжди, а десь
аж бiля обiду.
Обiд моторна бабця принесла йому до кiмнати, виклала всi мiсцевi
новини - той прийшов на Свято, той подався до великого мiста, той не
прийшов, а той уже, мабуть й нiколи не прийде, а хлопчаки почали великою
компанiєю пропадати на озерi, й звiдти аж сюди буває чути галас й до добра
це звичайно, не доведе - й так само пруденько зникла разом iз посудом.
Мисливець ще трохи покуняв, потiм пройшовся по мiстечку, пiдiйшов