"Радий Радутный. Третя вежа (укр.)" - читать интересную книгу автора

блилжче до вежi - там троє робiтникiв саме ладнали велику трибуну для
проповiдника, постояв бiля скрiплених бетоном черепiв - тут, знизу вони були
найстарiшi, дванадцятирiчної давностi, й звичайно, тут їх було найбiльше,
рушив назад й знову завалився в лiжко.
Ще за годину вулицею пройшов чоловiк з металевим рупором й сповiстив,
що Свято, ймовiрно, почнеться завтра ввечерi.
На день Свята погода чомусь завжди була хорошою. Сонце пригрiло,
де-не-де снiг пiдтанув, а дахи ошкiрилися бурульками; безлiч пташок обсiли
дерева й, наче бджоли бiля вулика, клубочились навколо числених годiвниць.
Мисливець з лагiдною посмiшкою спостерiгав за тим шарварком й мружився,
поглядаючи в небо.
Цього дня люди взагалi часто дивилися в небо.
Бабуся знову принесла чай з печивом - на диво, навiть чай здався
сьогоднi зовсiм не гiрким, а може просто органiзм пригадав його напiвзабутий
присмак, печиво було ще кращим, нiж вчора... та й взагалi, все було кращим,
нiж вчора, а вчора - кращим, нiж позавчора... й так далi.
Все ще посмiхаючись, мисливець вийшов надвiр.
Настирлива синичка одразу ж спробувала вмоститися в нього на
простягнутiй долонi, незадоволено запищала, коли рука мисливця здригнулась -
чоловiк понишпорив у кишенi й насипав пташцi трохи крихт. Малесенький
дзьобик легко пощипував долоню, синичка старанно зiбрала всю здобич,
цвiрiнькнула щось вдячне й полетiла майже вертикально вгору. Мандрiвник
провiв її довгим задумливим поглядом.
До самого вечора ходив вiн по вулицях, вiтався з знайомими та
незнайомими усмiхненими людьми, вiтав їх iз Святом, дякував за їхнi
вiтання - а коли почало сутенiти - разом з iншими посунув на майдан.
Виявилось, що трибуна ще не готова, й тут-таки з десяток чоловiкiв
схопились за дошки й нашвидку приладнали їх до вже готової конструкцiї.
А за трибуною моторошно шкiрилась черепами Вежа.
На небi з'явилися першi, несмiливi ще зiрочки й натовп на площi притих.
Ще за пiвгодини на вилискуючу свiжим деревом трибуну зiйшов високий, трохи
худорлявий чоловiк в чорному й вiтально пiднiс руки до неба.
Завбачивши його, мисливець здивовано пiдняв брови, розвернувся було до
виходу, заколивався, потiм передумав й залишився. Чоловiк на трибунi так
само уважно глянув на нього, зiтхнув, обвiв таким самим поглядом всiх - а
людей зiбралось незвичайно багато, десятки з чотири або й шiсть, зiтхнув ще
раз й зняв капелюха.
- Брати й сестри ! - пролунало над майданом. - Дозвольте привiтати всiх
вас з новим приходом нашого Свята !
Голос його, добре поставлений й вочевидь натренований, легко летiв над
площею, й, здавалось, проникав не тiльки у вуха, а й у самий мозок слухачiв.
- Дякую вам - дякую, всiм, хто прийшов, всiм хто не змiг прийти, всiм
хто чує мене й не чує, дякую за вашу вiру й довiру до мене, дякую просто за
те, що ви є, дорогi мої брати та сестри !
Незважаючи на те, що проповiдь тiльки почалась, багато хто вже явно
впадав в молитовний екстаз. Мисливець оглянувся - очi майже усiх жiнок
блищали, дiти повiдкривали роти й навiть чоловiки почали вже пiддаватись
чарiвному впливовi. Серед дiтей - мисливець ладен був закластися - були й тi
хлопчаки, що вчора ганяли шайбу на кризi озера.
- Дякую долi, що занесла нас всiх в цей благословенний край, в царину