"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

її нiхто не наважується розгадувати, бо тi, хто спускається в
пiдземелля, рiдко повертаються назад.
Гинуть дерева з обгризеною корою, хутко зникають лiси. Про рейди
проти бiлих звiрiв нiчого й думати. В останньому рейдi брало участь
вiсiмсот ополченцiв, а лишилося в живих п'ятеро. Вони розповiдали,
як котилися на них живi вали з червонуватими очима, що горiли жагою
i люттю. Вони вбивали десятки звiрiв - на їхньому мiсцi з'являлися
сотнi, вбивали сотнi - з'являлися тисячi. Незлiченнi бiлi зграї
пожирали лiси, посiви, вбитих родичiв, живих i мертвих мисливцiв.
Наше укрiплення - одне з останнiх у провiнцiї. Серед солдатiв
почалися заворушення. Доводиться вдаватися до найжорсткiших заходiв,
щоб утримати їх вiд дезертирства.
Я тримався з останнiх сил, змушував себе не спати. Тiльки-но
дрiмота хоч на кiлька хвилин склеплювала мої набряклi важкi повiки,
менi вчувався писк. Вiн летiв у мене, мов спис - гострий, пронизливий,
проникаючи розпеченим вiстрям у мозок. Вiд жаху перед ним я ладен
був тiкати куди завгодно. Смерть уже не лякала мене, а уявлялась
бажаним порятунком. Я ладен був умерти, але пiсля того, як поставлю
заключний дослiд. Необхiднiсть його була останнiм якорем життя.
Ми згодували потиличну частину свiжої тушi одному iз звiренят.
Потрiбна була ще доба, щоб остаточно пересвiдчитись у своїх
припущеннях.
Однак нашi пiддослiднi теж не дрiмали. Здавалися, вони
експериментують з нами. Примiром, один iз звiрiв прикинувся дохлим,
спiймав за полу шинелi солдата, котрий доглядав його, i прокусив йому
потилицю. З'їсти свою жертву вiн не встиг. Другий солдат застрелив
його.
Я наказав не прибирати вбитого звiра iз загородки i впустив до
нього маленьке дитинча, годоване тiльки рослинною їжею.
На наш подив i жах, звiреня враз кинулось на потилицю мертвого
родича, а потiм стало пожадливо виривати шматки м'яса з iнших частин
тушi. Невдовзi я впевнився, що мої гiпотези цiлком пiдтверджуються.
Про результати я поквапився доповiсти жерцю Сандуу. Вiн глянув
на мене спiдлоба великими ясними очима, на його перенiссi зiбралися
дрiбнi зморщечки, начебто вiн збирався чхнути.
- Отже, ти нарештi переконався?
- Так. У потиличнiй частинi тварин є речовина, що дiє на бiлих
звiрiв як сильний стимулятор, викликаючи надзвичайно швидкий рiст.
Жрець важко пiдвiвся, i тiльки тепер я вiдзначив про себе, як
вiн схуд. Навiть його кругла голова здавалася вже не такою круглою,
а широкi плечi злегка горбились. Дрiбнi зморшки збiглися на перенiссi
i так швидко розiйшлися. Обличчя стало майже незворушним. Вiн добре
володiв собою, як i всi жерцi. Недарма їх цього навчають. Щоб
володарювати над iншими, треба було навчитися панувати над собою.
Тому вони так скидалися один на одного, нiби спецiально виведена
порода людей-володарiв: високi, плечистi, з незворушними лицями,
впевненi в собi. Великi яснi очi жерця Сандуу доброзичливо подивилися
на мене:
- I ти нарештi можеш порадити, як з ними боротися?
Нi його лице, нi його очi не обдурили мене. Я добре зрозумiв