"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

що ось зараз на спiврозмовника полинуть два яснi променi i твердi,
виразно окресленi губи розтуляться в усмiшцi.
"Як вiн схожий на свого знаменитого брата, - подумав Тiм. - Такий
же величний, недосяжний i безжально глумливий".
Вiн, мабуть, не дуже здивувався б, коли б довiдався, що в дану
хвилину й Семен згадав про свого брата. "Вiн сказав тодi: "Я вже давно
розучився помилятися, брате. Висновок з цього може бути тiльки один".
I пiшов геть, навiть не глянувши на мене. Навiщо йому було
роздивлятися на перешкоди, коли вiн навчився через них переступати?
I тодi пiдiйшла Валя..."

Запис другий

"Бiле звiрятко я назвав Бiдолахою. Надто вже нещасний вигляд воно
мало спершу. Бiдолаха тихо скиглив i тицявся рожевим носиком у стiнки
своєї хатинки-коробки, наче шукав вихiд на волю. Вiн мiг довго лизати
менi пальцi, коли я просував їх у його коробку.
Звичайно, найдужче зрадiв появi звiрятка синок Гуруу. Тiльки-но
угледiв його, закричав:
- Я гратимуся з ним!
- В нього iнше призначення, - вiдповiв я, вже шкодуючи, що показав
йому звiрятко.
Гуруу негайно вдався до випробуваного засобу - безлiч разiв
повторював крiзь сльози: "Чому?"
На допомогу йому, як завжди, заквапилася моя дружина Ксанда i
вкрадливо спитала, чому б i справдi не дозволити йому погратися iз
звiрятком.
Я не мiг коротко вiдповiсти на її питання i замислився, пiдшукуючи
слова. Цього було досить, щоб вона почала давню пiсню про чоловiчий
егоїзм, про гарних та поганих чоловiкiв. Вона вдавалася до цього
щоразу, коли хотiла добитися, щоб я дiяв всупереч своїй волi. Вона
думала, що я не розумiю її справжнiх намiрiв, що може обдурювати мене
i водити за носа. А я добре розумiв її гру, та... робив так, як вона
хотiла. Те, чого не могли добитися мої опоненти й вороги - досвiдченi
старi вовки науки, - добивалася вона. Менi робилося тоскно, я починав
жалiти i її, i себе. Я думав про те, чи варто псувати нерви i здоров'я
собi i їй, i поступався. Це часто коштувало менi недешево, але я
нiколи не знав наперед, яку цiну доведеться платити. Не мiг я
передбачити її i цього разу.
Гуруу годинами бавився iз звiреням, гойдав перед його носом
мотузочком i дзвiнко смiявся, коли Бiдоласi не вдавалося його схопити.
Ксандi подобалося гладити шовковисту бiлу шерсть, подобалося, що
звiреня поводиться тихо, майже не видає звукiв, хiба що iнколи
тихенько попирхує.
За матiр Бiдолаха мав довгошерсту сульгiпу Масу. Вона вилизувала
його, дозволяла гратися своїм хвостом, їсти iз своєї миски.
Через два тижнi пiсля мого повернення до столицi мене викликав
жрець Талiу. Його довгобразе, гостре, мов сокира, обличчя мало
виснажений вигляд, наче пiсля тяжкої хвороби.
Я ввiчливо спитав про його здоров'я.