"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

не мiг. Коли Гуруу заявив, що вiзьме Бiдолаху з собою в лiжко, я
рiшуче заперечив. Зрештою домовилися, що Бiдолаха лишиться ночувати
в його спальнi, але на килимку, в кутку, де ранiше спала Маса.
Заснути я не мiг. Менi вчувалися шерехи, кошлатi тiнi падали на
стiни. Я раз у раз прислухався. Все було спокiйно. Але тiльки-но я
схиляв голову на подушку, шерехи чулися знову. Кiлька разiв я заходив
до спальнi сина. Як би тихо я не ступав, на звук моїх крокiв Бiдолаха
незмiнно зводив голову.
Зрештою я перенiс його разом з килимком за дверi спальнi i тiльки
тодi, заспокоєний, заснув.
Уже вдосвiта менi вчувся крик дружини. Та сон був такий тяжкий,
що я не одразу збагнув, звiдки вiн долинув. "Може, приснилося?" -
подумав, прокидаючись.
Навкруги панувала тиша, цiлковита тиша, як i має бути в домi,
де все мирно спить. Та ось я розчув рипiння дверей. Воно долинуло
вiд спальнi дружини.
- Ксандо, - тихо покликав я.
Вiдповiдi не було, але рипiння повторилось.
- Це ти, Ксандо? - спитав я голоснiше.
I знову нiхто не вiдповiв, хоча дверi продовжували рипiти.
Я встав з лiжка, стараючись робити все тихо, i попрямував до
жiнчиної спальнi. Вже в коридорi вiдчув легенький протяг i зрозумiв,
чому рипiли дверi. Вони були прочиненi. Я вiдчинив їх i пересвiдчився,
що Ксанди там нема.
Руки тремтiли, я засвiтив свiтильник. Тiнi затанцювали надi мною
i довкола мене - по стелi та стiнах. Я оглянув кiмнату. Всi речi були
на мiсцi. Може, вона пiшла до сина?
Прожогом кинувся я до дитячої кiмнати. Свiтильник пiдстрибував
у руцi, i химери тiней помчали туди ж, випереджаючи мене i
витанцьовуючи на коридорних стiнах дикий танок. Бiля самих дверей
кiмнати я зупинився, похитнувся. З-пiд дверей витiкав темний
струмочок...
Крик бився в моєму здавленому горлi, але коли я нарештi рвучко
розчинив i тi дверi, вiн завмер, загус, став тугим сухим клубком,
котрий неможливо проковтнути.
Мiй син лежав у лiжечку ниць...
Пам'ятаю, що в тi страшнi хвилини я найбiльше боявся наступити
на темний струмочок - на кров мого Гуруу.
Я довго ще не мiг вимовити й слова, не мiг крикнути, покликати
Ксанду. Я шукав її, обходячи кiмнати, примушуючи себе не думати про
те, що побачив у дитячiй.
Ксанди не було нiде. Не було й Бiдолахи.
Мене знову охопило жахливе вiдчуття. Його не могло притамувати
навiть горе. Менi здавалося, що хтось невiдривно дивиться менi в
потилицю.
Тiнi зменшились - велетнi перетворилися в карликiв. Я випадково
глянув на годинник. Свiтало. Надходив час, коли я мусив з'явитися
до жерця Сандуу. Треба якось сповiстити його про те, що сталось, i
попросити вiдстрочки. Може, хтось замiнить мене? Я передам їм мої
записи, iнструменти. Ось вони, зiбранi в похiднiй скриньцi...