"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

Вiн притиснувся до мене i заплакав ще дужче.
- Зникли Бiдолаха i Маса, - вiдповiла за нього дружина. - їх нема
зранку. Ми обшукали весь будинок, садок.
Як мiг, я заспокоїв сина. Силкувався не показати дружинi своєї
тривоги. На її питання про причини виклику до Верховного жерця
вiдповiдав ухильно: треба уточнити деякi данi про бiлих звiрiв,
доведеться для цього на кiлька днiв поїхати в провiнцiю.
Ксанда довгим поглядом знизу зазирнула менi у вiчi, але
промовчала. Невже не повiрила?
Удвох ми ще раз обшукали кiмнати, комiрчини...
- Поглянь-но, що це? - раптом крикнула Ксанда.
Невисоко над пiдлогою на стiнi кухнi виднiлося кiлька червоних
цяточок. Я придивився уважнiше, спробував пошкребти їх. До однiєї
з них прилипла шерстинка. Довга, сiра, як у Маси...
Холодний пiт оросив менi чоло. Я закляк, дивлячись на червонi
цяточки.
- Ну, що це? - спитала Ксанда.
- Бризки фарби, - збрехав я. - Пам'ятаєш, кiлька днiв тому я
фарбував плiнтуси?
- Не пам'ятаю, - сказала Ксанда, недбалим рухом вiдкидаючи волосся
з чола.
- Виходить, забула, - мовби мiж iншим докинув я, милуючись нею.
Я завжди милувався нею - i коли тривожився, i коли сварився з нею,
тiльки намагався не зiзнаватися собi в цьому.
- Я не могла забути! - наполягала Ксанда.
- Ну то я забув тобi сказати, - мовив я примирливо, обiймаючи
її за плечi, пiдкреслюючи i тоном, i винуватою усмiшкою, що йдеться
про пусте.
Вона вийшла з кiмнати, похитуючи повними стегнами, а я опустився
на стiлець, втупивши очi в бризки "фарби". Часом я вiдчував на своїй
потилицi важкий погляд. Озирався, але позад мене нiкого не було.
Зрештою я рвучко пiдвiвся iз стiльця i зненацька побачив два
червонуватих свiтлячки, що втупилися в мене з шафи. Я iнстинктивно
подався назад, але одразу ж засоромився свого страху.
Свiтлячки виявилися очима Бiдолахи. Вiн сидiв на шафi, тому ми
й не побачили його. Однак вiн же нас прекрасно бачив. I не пiдiйшов,
не вiдгукнувся. Чому?
- Йди-но сюди, Бiдолахо, - покликав я. - Йди сюди, чого ж це ти?
Довелося кiлька разiв погукати його, вiн нiби вийшов iз забуття
i впiзнав мене. З його червонуватих очей немовби сповзла полуда, вони
втратили нерухомiсть, яка лякала, i дивилися тепер, як i ранiше,
вiддано й лагiдно.
Я покликав Ксанду i Гуруу. Коли син побачив улюбленця, сльози
миттю висохли на його личку. Я зняв Бiдолаху з шафи, почухав йому
за вухом, i вiн з насолодою примружився.
Гуруу враз вихопив його в мене i притис до себе. Звiрятко лизало
йому лице вузьким рожевим язиком.
Менi вдалося умовити себе, що в мене розладналися нерви, тому
й уявляються рiзнi страхи. А сульгiпа Маса ще знайдеться. Мабуть,
теж сидить десь за шафою або в комiрчинi. Та зовсiм заспокоїтись я