"Василь Рубан. Бережа (укр.) " - читать интересную книгу автора

найвищого дуба, стань пiд ним i щиро помолися Лелi. Якщо твоя молитва щира,
то вдосвiта впаде до тво┐х нiг клубочок iз ниток, що зсуканi з Лелiв -
променiв Дарбога. То буде знак Ягни, що вона да║ спосiб знайти жiнку i бути
з не┐ щасливим.
Три днi молився Слав пiд дубом i за цей час нiчого не ┐в, лише пив воду
iз струмка, що тут пробiгав. На третю нiч, удосвiта, впав йому до нiг
клубочок ниток, зсуканих iз сонячних променiв, та й покотився перед ним.
Iде Слав таким густим лiсом, що навiть удень темно. Зустрiча║ться йому
Ведмiдь. Слав'ягн розмахнувся сулицею, хотiв його заколоти, а Ведмiдь йому й
каже:
- Славе, княже, не бий мене, я тобi у великiй пригодi стану.
Слав'ягн пожалiв Ведмедя, не вбив. Iде далi, вийшов на край лiсу,
бачить: сидить на скелi Сокiл, зайця патра║. Слав наклав стрiлу на лук, а
Сокiл i каже:
- Не бий мене, я тобi у великiй пригодi стану.
Опустив Слав'ягн лука та й пiшов далi. Iде та й iде, клубочок попереду
котиться, дiйшов аж до Чорного моря. Бачить лежить на березi Риба зубата,
без води пропада║. Хотiв Слав ┐┐ взяти та з'┐сти, а вона просить:
- Славе-князенку, кинь краще мене в море-океан, я тобi у великiй
пригодi стану.
Вiн кинув Рибу в море i пiшов берегом. Аж бiля самого моря сто┐ть хатка
на курячiй нiжцi. Вiн увiйшов, перехрестився, привiтався, а з печi до нього
озвалася стара-стара баба у червонiй, як вечiрнiй вогонь, хустцi:
- Здоров був, Славе. Чи по волi, чи по неволi? Сам вiд кого хова║шся чи
когось шука║ш?
- Нi, - каже, - бабусю, не ховаюсь, а шукаю жiнку свою любу.
- Знаю, знаю, - каже баба, - у Полеля вона на службi. Загадаю я тобi,
козаче, одну службу. Як упасеш табун мо┐х кобил, то й до Поле ля, мого
племiнника, на острiв Буян дiстанешся, а як нi, то вертайся додому.
Вигнав Слав'ягн табун кобил у степ, а вони без жеребця розбiглися на
всi чотири сторони. Тут Слав потряс чарiвною кантаркою, i з'явився перед ним
жеребець, що жар ┐сть, полум'я п'║, як бiжить - земля дрижить, листя з дерев
осипа║ться. Як заiржав кiнь, кобили зразу позбiгалися. Слав'ягн сiв на
жеребця i загнав табун у залiзнi стайнi. Вийшла з хати Баба Ягна, замкнула
стайнi та й каже:
- Мо║му табуновi якраз жеребець був потрiбний. Сумно кобилi без
жеребця. Мiй племiнник Полель живе посеред моря на островi, як ти туди
доберешся без свого коня, то й твоя жона зразу тобi в руки дасться.
Пiшов Слав'ягн до високого дуба, що рiс на кручi над морем, щоб
помолитися Найдосконалiшiй, та вона його напоумила, як на острiв дiстатися.
Тiльки хотiв перше слово молитви вимовити, аж бачить навколо дуба ходить Кiт
на золотому ланцюгу i солодкi казки розказу║. А це Полель прив'язав тут
свого Кота, щоб вiн заговорював тих, хто хоче до острова Буяна добратися.
Наслухався Слав'ягн тих казок, а в них все про те, як хороше тут, на землi,
на березi, що нiкуди не треба мандрувати. Слуха║ Слав - не ┐сть, не п'║,
йому i невтямки, чому навколо людськi кiстки валяються i ┐х пiсок замiта║.
Геть знесилився Слав'ягн та все слуха║, а в очах пливуть солодкi марева. Аж
пролiтав над цим мiсцем Сокiл, якого Слав пожалiв. Упав Сокiл з неба i
вчепився пазурями Котовi в голову. Кiт продовження казки забув, доки Сокола
вiдганяв, а Слав'ягн тим часом отямився, бачить - срiбний клубок до моря