"Василь Рубан. Бережа (укр.) " - читать интересную книгу автора

котиться. Встав Слав i пiдiйшов до само┐ води. Коли виплива║ з моря Риба.
- Славе, князенку, чого ти журишся?
- Та-а... - Каже. - У морi ║ острiв Буян, де живе Полель, але я не
знаю, як туди добратися, та ще й бiля того острова завжди бушують вiтри.
Воду з небом змiшують.
Ударила Риба хвостом об воду, став такий гарний мiст: палi срiбнi,
побiчники золотi, а помiст склом настелений, як iдеш, немов по твердiй водi.
Слав'ягн пiшов тим мостом та й вийшов на острiв. А на островi такий лiс
густий, що нi пройти, нi просунутися, та темний-темний. Коли виходить з лiсу
Ведмiдь. Як узявся Ведмiдь лiс трощити, такi дуби верга║ - на пiвтора
обiймища. Проламав стежку. Пiшов Слав тi║ю стежкою, аж серед острова сто┐ть
скляний палац, замiсть дверей - висока кришталева арка. Зайшов вiн аж у
третю кiмнату, а там сидить Лелека-Буслиха та сорочки сонячними променями
вишива║. А узори такi, що й не придума║ш.
Кинулись вони одне одному в обiйми. Нарештi затряс Слав чарiвною
кантаркою, спали чари Баби Ягни iз Тар'ягнового коня, розчинилась залiзна
стайня, i кiнь прибiг на острiв Буян. Як вихопився Слав'ягн на коня та взяв
Лелеку на руки, кiнь вiд радощiв заiржав, кобили Баби Ягни почули i прибiгли
на клич жеребця. Рушив Слав'ягн додому, а за ним табун коней з вогненними
гривами. Прилетiли вони на те мiсце, де розлучилися, i стали жити щасливо. I
пiшли у них дiти одне за одним, i заснували вони город Бусел, а тiльки
подумки називали його Лелекою, i пiшов вiд них народ слав'ягни (слов'яни),
яких греки у сво┐х писаннях називали скiфами. Вiд жеребця Тар'ягонового i
кобил Баби Ягни пiшли конi для всього тарiйського народу. Тар'я!

VII. ВОЛ'ЯГН

Вол'ягн, Кiмар'ягн та Краягн тим часом мандрували за срiбною ниткою i
дiйшли до рiки. Бiля рiки стояв високий дуб, на дубi сидiло три горлицi.
Середуща тримала у дзьобi золоту стрiлу iз колчана Тар'ягна. Намiрились тро║
молодцiв iз лукiв, а одна з горлиць i каже:
- Не стрiляйте, молодцi, горлиць, може, серед них котрась вам
полюбиться. - Козаки опустили луки, двi горлицi знялись i полетiли, а
середня зiйшла на землю i стала перед ними гарною-прегарною дiвчиною.
Подивились на не┐ брати i закохались всi тро║. Хоча це була Вол'ягнова
суджена, брати вирiшили запитати Долю, може, вона комусь iншому присудить
наречену.
- Кого з нас, Горлице, найбiльше сподобала? - Запиту║ Краягн.
- Того, котрий з вас принесе менi найладнiший подарунок.
Розiйшлися брати на три сторони. Кра┐н пiшов по рiчцi Буг на пiвдень i
дiйшов аж до Чорного моря та зустрiв Дiда. Розговорилися, Кра┐н розповiв
Дiдовi про свою пригоду. Дiд подарував Кра┐новi люстерко i сказав:
- Коли хочеш довiдатися, що з ким дi║ться, подивись у люстерко i там
побачиш.
Подякував Краян Дiдовi i повернув назад. А той Дiд, а це був
Дiдо-Всевiдо, що його образ приймав Дарбог, як хотiв ходити помiж людей,
опинився на шляху Кiмар'ягна, який по рiчцi Буг дiйшов до Балтiйського моря.
Пита║ться Дiдо Кiмара, за чим вiн мандру║. Той розповiв.
- На тобi, - говорить Дiд, - килим. Як розстелиш його i скажеш, куди
тебе нести, вiн i понесе.