"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Бухтик пiшов учора, похмурої дощової днини, що кожному водяниковi найбiльше
до душi. Бо при сонцi вiн i носа не показує з води: сухе, спекотне повiтря
для нього рiвноцiнне загибелi.
Та ось пройшов день, i вечiр, i нiч промайнула - а Бухтика все ще
немає. Невже з ним щось скоїлося?
Барбула мерщiй вибрався з своєї домiвки. День мав бути спекотним i
безхмарним, i коли Бухтик не повернувся... Нi, геть всi похмурi думки!


"Я МОЖУ БУТИ ВИДИМИМ"

Вiдштовхуючись вiд замуленого дна, Барбула стрiмко плив проти течiї в
той бiк, де стiною стояв густий верболiз. Неподалiк вiд нього, на схилi
пiдводної ковбанi, була Бухтикова хатка.
"Хоч би нiчого з ним не трапилося, - билася в Барбулинiй головi
одна-єдина думка. - Хоч би нiчого не трапилося!.."
Все ж на першому поворотi, бiля дитячого садка рибок-малькiв, вiн
змушений був загальмувати.
До ворiтець дитячого саду, куди вхiд дорослим рибам був суворо
заборонений, обережно пiдкрадалася Зубатка, стара щука-злодiйка. Вона пильно
стежила за одним мальком, який надто вiдiрвався вiд своїх товаришiв. Ось
злодiйка завмерла перед нещадним кидком, ще мить...
- Ану стiй, Зубатко! - вигукнув Барбула. - Не руш! Ти що це собi
задумала?
Вiд грiзного голосу водяника щука дрiбно затремтiла i улесливо
заметляла хвостом.
- Нiчого я не задумала, чесне щуче слово, нiчого, - скоромовкою
зацокотiла вона. - Я всього лише в гостi пливу. До Омашi, вашої старшої
доньки.
- Ти менi не крути хвостом, - зупинив її Барбула. - Де Омаша, а де
дитячий садок. Ти що ж собi думаєш - закон не для тебе писаний?
- Для мене, для мене, - заторохтiла Зубатка. - Тiльки ж горе в мене:
так заболiв переднiй зуб, так закрутив, що навiть в очах потемнiло. Ось i
запливла помилково не туди. Велике вам спасибi, що вчасно зупинили, а то б
зовсiм заблудилася.
- Гляди ж менi! - суворо застерiг Барбула. - Коли ще хоча б раз побачу
тебе в цих мiсцях - не лише переднiй, але й iншi зуби заболять... Ану, геть
звiдсiля!
Зубатка, задоволена тим, що вiдбулася легким переляком, майнула
востаннє хвостом i щезла в пiдводних заростях.
А Барбула вмить забув про неї. Йому з думок нiяк не виходив Бухтик.
Добрий син у нього, нiчого не скажеш. Веселий, цiкавий до всього, а вже
витiвник! Недарма ж по всiх усюдах про нього йде слава як про винахiдника,
рiвного якому в пiдводнiй країнi ще не було.
Зовсiм недавно Бухтик, наприклад, змайстрував пiдводний телефон.
Пiддивився в людей, котрi зводили величезнi будiвлi бiля затону - i
змайстрував. I навiть проклав першу телефонну лiнiю вiд свого помешкання до
батькiвського будинку... Все було б чудово, та, на жаль, про це дiзналася
старша дочка водяника Омаша. А дiзнавшись, здiйняла такий крик, такий
вереск, що Барбула поспiшив перенести свiй телефон до її хати. З того часу