"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

бiдний винахiдник позбувся спокою, його телефон не вгавав нi вдень нi вночi.
Дiйшло до того, що Бухтик став ночувати у батька...
Коли Барбула нарештi дiстався до синового дому, сонце пiднялося високо
над затоном.
- Агов, Бухтику! - закричав батько. - Ти дома?
Йому нiхто не вiдповiв.
За звичай з раннього ранку до пiзнього вечора в Бухтиковому помешканнi
чулися шипiння свист та iншi незвичнi для пiдводних жителiв звуки Але зараз
навколо панувала така тиша, що в Барбули вiд поганого передчуття завмерло
всерединi. Невже з сином i справдi щось скоїлося?
Вiн перелiз через кам'яну загороду i зазирнув у вiкно. Але всерединi
було темно, i роздивитися, що там твориться, не вдалося.
Тодi Барбула обiйшов навколо будиночка i постукав У дверi.
Мовчання.
Барбула хотiв було стукнути кулаком, щоб вийшло голоснiше, проте вчасно
згадав, що з того вийшло минулого лiта. Тодi вiн також кiлька разiв грюкнув
кулаком, а у вiдповiдь гримнуло так, що про це й тепер згадувати не
хотiлося.
"А раптом сьогоднi буде те ж саме?" - подумав вiн i на всяк випадок
проказав заклинання, яке, хоч i не завжди, все ж допомагало йому уникнути
всiляких неприємностей :

Нещадний звiр,
Лихий вогонь,
З води
Iди
На оболонь!

Зненацька дверi захиталися i стали потроху вiдчинятися самi. На всякий
випадок Барбула вiдскочив убiк i припав до замуленого дна.
Проте цього разу нiщо не гримнуло.
Господар затону обережно пiдняв голову i вгледiв сина. Бухтик сидiв на
колодi неподалiк вiд порога i, пiдтримуючи рукою пiдборiддя, дивився прямо
перед собою. Так було завжди, коли вiн думав про щось важливе.
Барбула з полегшенням зiтхнув: Бухтик живий-здоровий i даремно вiн так
хвилювався за нього.
- Де тебе носило стiльки часу? - приховуючи радiсть, суворим голосом
запитав господар затону.
Бухтик повiльно перевiв погляд на батька.
- Там, куди ти мене посилав. Проходь, сiдай.
Проте Барбула проходити не дуже квапився.
- Менi й тут непогано, - вiдказав вiн. - Обридли твої вiчнi вибухи i
грюкiт... Я й тут посиджу.
Бухтик важко зiтхнув.
- Зараз менi не до вибухiв, - сказав вiн. - Зараз в мене справи куди
важливiшi.
- А що то за справи? - насторожився Барбула.
- Так... Думки всiлякi.
Думок Барбула не лякався. В усякому разi, вiн знав, що вони не
обпiкають i не кидають господаря затону обличчям в пiдводну жаливу... Тому