"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

провiв товсту риску. Зачекав, коли Сергiйко стане поруч, i скоромовкою
випалив:
- Один, два, три!
I одразу ж безнадiйно вiдстав. Стиль з такою шикарною назвою йому не
допомiг.
До того ж з'явилися водоростi i пливти стало значно важче. Проте
повертати назад нiхто не збирався i вiдважнi плавцi нищили пiд собою
буро-зеленаву рiвнину. Повiльно, з зусиллями просувалися вони вперед. За
ними залишалася дорiжка з купами вирваних водоростей на нiй.


КАРА

Барбула з самiсiнького ранку засiв за великим корчем. Вiн пiдстерiгав
Зубатку. Незважаючи на суворе попередження, хижачка знову й знову
пiдстерiгала недосвiдчену рибну малечу бiля дитячого садка. Тож господар
затону вирiшив раз i назавжди вiднадити Зубатку вiд цього мiсця.
Навколо нього снувала риб'яча малеча, заспокоєна присутнiстю свого
головного захисника. Зненацька вона стрепенулася i стрiмголов кинулася в
заростi.
Вниз по течiї стрiмко пливла старша донька Барбули Омаша. Вона помiтила
батька i ще здалеку закричала:
- А ти сидиш, так?
- Сиджу, - вiдказав господар затону i насторожився: старша донька
просто так не з'являлася, її прибуття завжди супроводжувалося якимись
неприємними клопотами.
- Все вiдпочиваєш, так? - знову вигукнула Омаша i раптом заголосила на
всю рiчку: - А мене, бiдну й нещасну русалку, краще б вже рибалки обплутали
своїм неводом, анiж таке терпiти! Краще б вже менi, сиротинцi, опинитися на
сушi в пекучий полудень! Ой, гiрка ж моя доленька, ображають мене,
збиткуються надi мною, нещасною, ображають, кому тiльки не лiньки!
"Ого! Тебе образиш, як же!" - з сумнiвом подумав Барбула, а вголос
запитав:
- Чого це ти репетуєш? Трапилося щось?
- Ага, ти навiть не знаєш нiчого! Чи, може, тобi вiдомо, чому замовк
мiй телефон?
- Телефон? - перепитав Барбула. - А чого вiн замовк?
- Тому, що це ти в усьому винен!
- Я? - Барбула ошелешено заклiпав вiями. - Та яка ж моя вина? Можеш
сказати про це як слiд?
Йому страшенно не подобалося, коли на нього пiднiмали голос. Погано,
ой, як погано доводилося тодi крикунам. Однiй лише Омашi все сходило з рук,
перед нею взагалi все в затонi вiдступало. До того ж Омаша як-не-як була
його старшою донькою. А з дiтьми завжди потрiбно розмовляти спокiйно, тихо i
переконливо. Проте при зустрiчi з Омашею господар затону говорив лише тихо.
Така вже в нього донька була: ти їй слово, вона тобi десять.
- Звичайно, ти! - продовжувала галасувати Омаша. - А хто дозволяє їм
робити все що завгодно? "Купайтеся, хлопчики, де вам лише заманеться!
Ламайте, дiтоньки, все, що вам тiльки пiд руку попаде!"
- Про яких дiтей ти кажеш?