"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

кружалом, взяв пiд пахву книжку з казками, кинув на затон останнiй погляд -
i подався геть.
Барбула довго ще сидiв мовчки. Лише час вiд часу здригався вiд
пережитого. Потiм сказав:
- Вiн щось замислив. Голову даю на вiдсiч, коли не так.
- Може бути, - згодився Бухтик. - А може й не бути.
- В усякому разi, треба знову пiти на розвiдку. I негайно. Бо що, коли
всiм нам загрожує смертельна небезпека? Як ти гадаєш?
- Треба йти, - згодився Бухтик i поглянув на небо. Але нiчого втiшного
для себе там не побачив. Сонце хоча й сховалося за хмари, проте дощем i не
пахло.
- Може, ти попросиш лiсовика Даваню? - запропонував Бухтик.
Та господар затону лише головою похитав.
- Це неможливо.
- Чому?
- Бо вiн ще вчора подався до сусiднього лiсу i невiдомо, коли
повернеться. Може, завтра, а може, й тодi, коли вiд нас нiчого не
залишиться.
- Значить, пiду я, - повiльно проказав Бухтик. - Бiльше нiкому.
- Так, бiльше нiкому, - з гiркотою пiдтвердив Барбула. - Аби ти
змайстрував менi суходих - я тебе й не просив би нi про що! Сам би пiшов
туди!
- Але ж його немає...
- Так, немає, - зiтхнув Барбула.
- Ну що ж, пiду, мабуть, - зiтхнув i Бухтик.
Вiн зачекав, доки сонце не сховається за найбiльшою хмарою, i вилiз на
берег.


ЗНАЙОМСТВО

Сергiйко сидiв на лавцi перед спальним корпусом i думав, чим би
зайнятися.
Були тi чудовi хвилини мiж ранковою прохолодою i полудневою спекою,
коли сонячне промiння вже прогрiло землю, та в тiнь ховатися ще не хочеться.
В такi хвилини, зрозумiло, найкраще поганяти м'яча на стадiонi, побiгати
наввипередки чи просто побродити по росянiй луговiй травi... Проте Сергiйко
тiлько-но вийшов з рентгенiвського кабiнету i ще не вирiшив, яке з цих
занять йому найбiльше до вподоби.
Сонце припiкало все нещаднiше, i Сергiйко розстебнув комiрець сорочки.
Звичайно, не завадило б зараз добряче викупатися, проте бiгти одному до
рiчки не хотiлося, а в душову не дiстанешся - там працював слюсар дядько
Костя. До Сергiйка виразно долiтали частi удари молотка, брязкiт залiза, шум
i плюскiт води, що лилася з крана.
Згодом тьотя Клава ударила в дзвона. Це означало, що пора приймати
лiки.
Сергiйко дiстав з кишенi пляшечку, витрусив з неї одну таблетку на
долоню. Таблетка несподiвано прослизнула помiж пальцiв i покотилася по
дорiжцi. Довелося закинути її подалi в кущi, аби вона нiкому, особливо тьотi
Клавi, не мозолила очi.