"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Цiлiсiнький день та й наступний ранок господар затону з сином
упоряджували Омашин город.
Самої Омашi не було: ще вдосвiта вона подалася до Зубатки у якихось
важливих справах.
Не було з ними i Чари. Маленька русалка понад усе боялася залишити свої
джерельця без догляду.
- Все працюємо та працюємо, - незадоволено буркотiв Бухтик. - Моє воно,
чи що? А той, кому справдi треба тут працювати, все по гостях плаває.
- Облиш, - поморщився батько. - Як не є, вона твоя сестра. А прохання
сестри треба виконувати.
- А я що? Я й виконую...
Бухтик випростався, змiряв очима Омашин город i незадоволено похитав
головою: роботи було ще чималенько. Потiм вiн перевiв погляд на берег i
побачив Вiтька Капустiна, який швидко наближався до затону.
- Батьку, глянь-но, хто до нас. iде!
Барбула поглянув i насупив чоло.
- Знову збирається щось накоїти. Мало йому мiсця на землi! Що ж,
доведеться його зустрiти так, як вiн на те заслуговує.
Господар затону владним помахом руки пiдкликав Кусикову охорону. Затим
нарвав пiдводної жаливи i засiв у ковбанi пiд берегом.
Бухтик прилiг поруч з батьком.

Проте у Вiтька Капустiна i на думцi не було ще раз лiзти у воду. Вiн
прийшов сюди для того, щоб у тишi i спокої провести репетицiю. З собою
Вiтько принiс книжку пушкiнських казок та уривок мотузки, що його вициганив
у дядi Костi, санаторного слюсаря.
Вiн розмотав мотузку, затим усiвся на морiжку, зазирнув до книжки i
заклопотано забурмотiв:
- Значить, кручу я цю мотузку, а Бiс вилiзає з моря i запитує... Я йому
вiдказую отак... потiм знову... Так, все ясно... - Вiтько звiвся на ноги: -
А тепер - голосно i з виразом!
Немов батогом, ляснув Капустiн кiнцем мотузки по водi i грiзним голосом
почав:

Та от мотузкою хочу море морщить,
Та вас, прокляте плем'я, корчить...
[Переклад М.Т.Рильського.]

Вiд того дива Барбула мiцно притиснувся до дна i вже й не знав, живий
вiн чи мертвий. Старий водяник понад усе вiрив у силу всiляких заклинань. А
що Вiтьковi слова належали саме до заклинань - в цьому господар затону не
мав анi найменших сумнiвiв.
А мотузка все описувала i описувала по водi зловiснi кола. Iнколи вона
навiть торкалася голови господаря затону.
А за хороброю Кусиковою охороною давно i слiд згинув.
- Чим же ми завинили перед ним? - злякано шепотiв Барбула до сина. - За
що нам такi напастi?
- Мабуть, за вчорашнє, - так же пошепки вiдповiв Бухтик.
- Тс-сс... О! Знову починає...
Нарештi Вiтько Капустiн закiнчив свою репетицiю. Вiн склав мотузку