"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

виправити свою помилку, чи то пак боягузтво... - Вiн тицьнув клешнею у
напрямку друзiв, що вже майже вибралися з водоростей, i наказав: - їх треба
гiдно покарати за все, що вони тут натворили!
- Буде покарано! - з готовнiстю вiдкозиряв Кусик. Проте тут же
зiв'яв: - А вони здачi не дадуть?
- Ти як гадаєш? - господар затону повернувся до сина.
- Гадаю, не дадуть, - сповiльна вiдказав Бухтик. - Вони вас просто не
помiтять.
- Тодi iнша справа, - сказав Кусик. - Охорона, за мною! - вигукнув вiн.
Затим закрутив хвостом, як пропелером, i першим кинувся на порушникiв спокою
в затонi.

Нарештi товаришi пробилися до водяних лiлiй, i Вiтько змушений був
попросити перепочинку перед зворотною дорогою.
- I звiдкiля тут стiльки водоростей? - дивувався вiн. - Не пливеш, а
наче повзеш по килиму. Ех, Сiрий, коли б не вони, я б тобi показав, що то за
справжнiй морський батерфляй... Ой! Мене щось вкусило!
- Вкусило? - здивувався Сергiй. - Що ж тут може кусатися?
- Хiба я знаю... Ой! Ай! Ой-ой-ой!
- А ти не жартуєш? - недовiрливо поглянув на нього Сергiйко. - Тут
нiчогiсiнько немає, однi водоростi... - I зненацька майже по пояс вискочив
iз води: - Ох!
- Ай-ай-ай! - не вгавав Вiтько. - Давай на берег!
I вiн з такою шаленою швидкiстю запрацював руками, що збоку могло
здатися, нiби над водою летить вертолiт.
- Тепер мене в цей затон i цукерками не заманиш, - сказав вiн, коли
зупинився метрiв за п'ять вiд берега.
- Слухай, Вiтю, - звернувся до нього Сергiйко. - Я маю розряд з
плавання. Знаю всi стилi. Але такого ще не бачив. Як вiн називається?
Вiтько почухав укушене мiсце, озирнувся на затон i чесно визнав:
- А хто його знає... Можливо, це був... рятiвничий стиль.
- Може бути, - згодився Сергiйко. - Дуже швидкий стиль. Найшвидший з
тих, якi я знаю.

- Слабо кусали, треба було сильнiше, - сказала Омаша щипавкам, коли тi
повернулися назад. - Нiчого, це їм так не минеться...
Затим вона обернулася до Бухтика i запитала:
- Можеш вiдремонтувати свiй телефон?
- Так вiн же не мiй, - вiдказав брат. - Вiн же твiй. Ми ж тiльки що
говорили про це.
Омаша на мить замислилася.
- А хто його вигадав - ти чи я? - запитала вона.
- Ну, я, - визнав Бухтик.
- Он бачиш. Значить, ти його мусиш i ремонтувати.
Бухтик зiтхнув i знехотя став зв'язувати уривки товстих водоростей.
Сестру не перебалакаєш. Особливо коли ця сестра - Омаша.


"ХОЧУ МОРЕ МОРЩИТЬ..."