"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

I тут вiн побачив таке, вiд чого на головi у нього заворушилося
волосся. Замiсть звичайних людських нiг у цього чужинця були копитця...
Отже...
Отже, репетицiєю тут i не пахло.


ЗНАЙОМСТВО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ

А незнайомець вже простягав руку для знайомства. I на руцi в нього були
три пальцi.
- Мене звуть Бухтик Барбула, - тим часом вiдрекомендувався чужинець. -
Барбула - то iм'я мого батька, господаря тутешньої рiчки. А Бухтиком мене
назвали тому, що в дитинствi я плавав не беззвучно, як iншi дiти водяникiв,
а борсався так, що вода аж пiнилася. А тебе кличуть Сергiйком, я вже знаю.
I Бухтик посмiхнувся до хлопчика такою приязною, довiрливою посмiшкою,
що переляк, який тiльки-но охопив Сергiйка, почав щезати.
- А звiдкiля ти мене знаєш? - запитав вiн.
Бухтик знову повернувся пiд душ.
- Одного дощового вечора я зазирнув до вашого вiкна, - сказав вiн, - i
пiдслухав розмову мiж тобою i тим, як його... Вiтьком.
- Я теж тебе пам'ятаю, - сказав Сергiйко. - Ти потiм побiг до рiчки.
- Так, - згодився Бухтик. - Ще я вас бачив у затонi.
При цих словах усмiхнене обличчя Бухтика зненацька похмурнiшало.
- Я сюди, Сергiйку, не просто так прийшов, - сказав вiн. - Я повинен
дiзнатися, яка небезпека загрожує нашому племенi з боку того самого
Вiтька...
- Про яку небезпеку ти кажеш? - здивувався Сергiйко.
Коли Бухтик розповiв про те, як Капустiн каламутив мотузкою воду затону
i якi грiзнi слова говорив при цьому, - Сергiйко розреготався так, що в
нього навiть сльози з очей покотилися.
- Що з тобою? - стривожився Бухтик. - Ти плачеш чи ти смiєшся?
- Бухтику, то ж усе тiльки гра! - нарештi видушив з себе Сергiйко.
- Як гра? - отетерiв Бухтик.
- А так. I нiяка небезпека вам не загрожує, її й не було.
- Оце здорово! - Бухтик аж пiдстрибнув з радощiв. Нараз вiн пригадав
щось, бо знiтився. Потiм поглянув на Сергiйка i сказав: - Знаєш, я дуже
винен перед тобою. Ти тiльки-но мене врятував вiд вiрної загибелi i про
небезпеку пояснив, - а я ж учора навiть пальцем не поворушив, щоб захистити
тебе, коли Кусикова охорона налетiла на вас.
- Це коли ми з Вiтею в затонi купалися?
- Еге ж.
- Пусте! Нам нiтрiшечки не було боляче.
- Так я тобi й повiрив, - Бухтик скоса позирнув на хлопчика. - Кусик не
боляче не кусає.
- Чесне слово, не боляче. Ну, хiба що зовсiм трiшечки... Слухай-но,
Бухтику... як ти стаєш... - Сергiйко затнувся.
- Як я стаю видимим - ти про це хотiв запитати?
Сергiйко кивнув головою.
- Дуже просто. Що там у тебе в кишенi?
- Пляшечка. З вiтамiнами.