"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

чого варте! Юл-бюл, юл-бюл! Нiби на власнi очi бачиш, як падають в нашу
рiчку дощовi краплини, нiби на власнi вуха чуєш, як вони булькають:
буль-буль! Юл-бюл!
- Слухай-но, Бухтику, - обережно, аби не образити сина, почав
Барбула. - Я вiрю, що юл-бюл звучить чудово. Бiльше того, я вiрю, що ти
зовсiм здоровий. I все ж переконаний, що тобi треба негайно лягати в лiжко.
- Чому ти менi все про лiжко говориш? - образився Бухтик. - Я почуваю
себе так добре, як ще нiколи не почував.
Барбула заперечливо похитав головою.
- Я не певний цього. Ну подумай сам: хiба може язик здорової iстоти
вимовляти такi слова, якi я щойно чув? Не може.
- Нiчого ти, виявляється, не зрозумiв, - засмутився Бухтик. - Це ж
переклад, невже тобi неясно? Я його сам винайшов. Варто лише прочитати з
кiнця до початку, i тодi кожен зрозумiє, про що йде мова.
Барбула наморщив чоло i з зусиллям проказав тi слова, котрi щойно
вимовляв син. Зненацька обличчя його просяяло, заяснiло нiби по ньому
ковзнув сонячний зайчик. Вiд захвату вiн так ляснув Бухтика долонею по
спинi, що бiдний винахiдник перекладу на водяницьку мову ледве встояв на
ногах.
- Так це ж чудово! - вигукнув вiн. - Це ж просто дивовижно! Не розумiю
лише, чому тобi закортiло вивернути їх до невпiзнання?
- Я їх не вивертав, - похмуро заперечив Бухтик. - Я їх лише переклав.
- От-от! Такi вiршi - i перекладати! Нiби це рiч якась. Ех, Бухтику,
Бухтику... Перекласти такi вiршi! "Люблю грозу в начале мая..." Це ж про
нас, розумiєш? Ми коли прокидаємося? В травнi. А що нас розбуджує -
пам'ятаєш?
- Чому це не пам'ятаю! - Бухтик навiть образився. - Пам'ятаю - перший
весняний грiм.
- От-от! - жваво пiдхопив Барбула. - А ти якийсь юл-бюл вигадав... -
Господар затону замислився. - А той... твiй Сергiйко, вiн ще якiсь вiршi
знає?
- О, вiн багато вiршiв знає, - з неприхованою гордiстю за свого нового
друга вiдказав Бухтик. - Вiн знає їх силу-силенну.
Барбула провiв поглядом чимось заклопотаного малька.
- Кажеш, силу-силенну... Слухай-но, синку, я хотiв би тебе запитати ось
про що... Як ти гадаєш - ображається Сергiйко ще на мене чи вже нi? Ну, за
оту Кусикову охорону...
- Сергiйко? Та що ти! Вiн вже й думати про це забув, - вiдказав Бухтик.
Погляд у Барбули прояснiв.
- Ти тодi ось що... Запроси його колись сюди, до затону, - попрохав
вiн. - Нехай ще почитає таких вiршiв. Щоб про нас були. "Люблю грозу в
начале мая..." Ех, Бухтику, Бухтику! Ти хоч комусь читав свiй переклад?
Бухтик схилив голову.
- Та... читав, - знехотя зiзнався вiн. - Сестрам читав.
- I що вони тобi сказали?
Бухтик схилив голову ще нижче.
- Нiчого...
- Чому?
- Тому, що розбiглися хто куди. I слiд їхнiй пропав...