"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- I нiчого я не переплутав, - ображено вiдказав маслюк, проте голос
його потонув у загальному реготi.
Навiть Даваня i той не втримався вiд усмiшки. Але тут же обличчя його
знову стало серйозним i зосередженим.
- Тихiше! - вигукнув вiн. - Ми що - смiятися сюди зiбралися?.. Так от:
надiйшли вiдомостi, що цi дiтлахи не сьогоднi-завтра проведуть гру пiд
назвою "Похiд по гриби". Що ви скажете на це?
- Вийдемо їм назустрiч! - закричали опеньки з рижиками. - Вийдемо всi
до одного!
Даваня зморщив i без того зморщене личко.
- Ну, це нецiкаво, - зауважив вiн. - Нi для вас, нi для дiтей. Вони
прийдуть вас шукати, а не рвати, мов ту траву. Шукати, розумiєте?
- Ага, тепер зрозумiло, - здогадалися опеньки. - З ними потрiбно грати
в пiжмурки?
- Правильно, - сказав Даваня. - А коли так, то наказую негайно
приготуватися до грибного навчання. Називається воно "Щезни - з'явись!"
Даваня обвiв владним поглядом грибне зборисько i скомандував:
- Щезни!
Гриби щезли з такою швидкiстю, мовби їх нiколи й не було на цiй галявi.
Залишився тiльки один маслючок. Вiн так поринув в солодкi спогади про
зустрiч з дiтьми, так замислився над тим, чим же чотириногi дiти
вiдрiзняються вiд людських, що не дочув слiв команди. I тепер маслючок
розгублено крутив навсебiч своєю блискучою голiвкою. Вiн намагався збагнути,
куди ж це так раптово щезли його брати i сестрички.
- З'явись!
I в ту ж мить галявина вкрилася рiзнокольоровими грибними беретиками.
- Щезни!
- З'явись!
Гриби з неабияким задоволенням виконували команди лiсового господаря.
Лише маслючок, той, що так невчасно загавився, робив все навпаки: ховався,
коли гриби вигулькували iз своїх схованок i з'являвся, коли на галявинi вже
нiкого не було. Довелося лiсовому господаревi злiзти з свого командного
пункту i власноруч дати маленькому розтелепi легенького щигля. Лише потому
той збагнув, що до чого.


ВIТЬКО РОЗШУКУЄ РУЧКУ

Пiд вечiр небо облягли низькi темнi хмари i почав накрапувати дрiбний
дощ.
- О, дощ! - зрадiв Сергiйко. - Це чудово!
Раз iде дощ - значить, незабаром Бухтик з'явиться знову.
- Що ж тут доброго? - заперечив Вiтько, який про Бухтика ще нiчого не
знав. - Одна нудьга, i бiльше нiчого.
Сергiйко лише посмiхнувся у вiдповiдь. Вiн вiдчинив вiкно i поклав на
пiдвiконнi таблетку. Потiм подумав i вирiшив зачинити дверi на ключ: коли
ненароком постукає тьотя Клава, Бухтик встигне вискочити надвiр.
От, здається, i все. Тепер лишилося тiльки чекати бажаного гостя.
Сергiйко сiв бiля столу, поглянув на приятеля i знову посмiхнувся. Ох,
i здивується, певно, Вiтько, коли побачить, хто до них зараз завiтає!