"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора - I нiчого я не переплутав, - ображено вiдказав маслюк, проте голос
його потонув у загальному реготi. Навiть Даваня i той не втримався вiд усмiшки. Але тут же обличчя його знову стало серйозним i зосередженим. - Тихiше! - вигукнув вiн. - Ми що - смiятися сюди зiбралися?.. Так от: надiйшли вiдомостi, що цi дiтлахи не сьогоднi-завтра проведуть гру пiд назвою "Похiд по гриби". Що ви скажете на це? - Вийдемо їм назустрiч! - закричали опеньки з рижиками. - Вийдемо всi до одного! Даваня зморщив i без того зморщене личко. - Ну, це нецiкаво, - зауважив вiн. - Нi для вас, нi для дiтей. Вони прийдуть вас шукати, а не рвати, мов ту траву. Шукати, розумiєте? - Ага, тепер зрозумiло, - здогадалися опеньки. - З ними потрiбно грати в пiжмурки? - Правильно, - сказав Даваня. - А коли так, то наказую негайно приготуватися до грибного навчання. Називається воно "Щезни - з'явись!" Даваня обвiв владним поглядом грибне зборисько i скомандував: - Щезни! Гриби щезли з такою швидкiстю, мовби їх нiколи й не було на цiй галявi. Залишився тiльки один маслючок. Вiн так поринув в солодкi спогади про зустрiч з дiтьми, так замислився над тим, чим же чотириногi дiти вiдрiзняються вiд людських, що не дочув слiв команди. I тепер маслючок розгублено крутив навсебiч своєю блискучою голiвкою. Вiн намагався збагнути, куди ж це так раптово щезли його брати i сестрички. - З'явись! - Щезни! - З'явись! Гриби з неабияким задоволенням виконували команди лiсового господаря. Лише маслючок, той, що так невчасно загавився, робив все навпаки: ховався, коли гриби вигулькували iз своїх схованок i з'являвся, коли на галявинi вже нiкого не було. Довелося лiсовому господаревi злiзти з свого командного пункту i власноруч дати маленькому розтелепi легенького щигля. Лише потому той збагнув, що до чого. ВIТЬКО РОЗШУКУЄ РУЧКУ Пiд вечiр небо облягли низькi темнi хмари i почав накрапувати дрiбний дощ. - О, дощ! - зрадiв Сергiйко. - Це чудово! Раз iде дощ - значить, незабаром Бухтик з'явиться знову. - Що ж тут доброго? - заперечив Вiтько, який про Бухтика ще нiчого не знав. - Одна нудьга, i бiльше нiчого. Сергiйко лише посмiхнувся у вiдповiдь. Вiн вiдчинив вiкно i поклав на пiдвiконнi таблетку. Потiм подумав i вирiшив зачинити дверi на ключ: коли ненароком постукає тьотя Клава, Бухтик встигне вискочити надвiр. От, здається, i все. Тепер лишилося тiльки чекати бажаного гостя. Сергiйко сiв бiля столу, поглянув на приятеля i знову посмiхнувся. Ох, i здивується, певно, Вiтько, коли побачить, хто до них зараз завiтає! |
|
|