"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Чого радiєш? - похмуро поцiкавився Вiтько. - I навiщо це ти дверi
зачинив?
- Зачекай трохи, - загадково вiдповiв Сергiйко. - Незабаром дiзнаєшся.
У Капустiна, мiж iншим, був кепський настрiй. Справа в тому, що через
тиждень повинен вiдбутися спектакль, а на роль бiсенятка нiхто не
зголошується. Може, попрохати Сергiйка? А що - вiн товариш вiрний, не
вiдмовить.
В цю мить за вiкном почувся шурхiт. Вiтько знехотя пiдвiв заклопотаний
погляд, i...
На пiдвiконнi сидiв усмiхнений Бухтик.
- Добривечiр вам, - привiтався вiн. - Тьотя Клава не зайде?
- Якщо й зайде, то не вiдразу, - сказав Сергiйко. - Я замкнув дверi на
ключ.
- Тодi ще раз добрий вечiр, - сказав Бухтик i зiстрибнув з
пiдвiконня. - Ти чекав на мене?
- Добрий вечiр, - вiдказав Сергiйко. - Ну, звичайно, чекав! Вiтю,
знаєш, хто до нас прийшов?
Проте Вiтька в кiмнатi не було.
- Куди вiн мiг подiтися? - щиро здивувався Сергiйко. - Хвилину тому вiн
же отут сидiв, на цьому ось стiльцi. Може, в коридор вийшов?
Проте дверi були зачиненi, а ключ, як i до того, стирчав у замковiй
шпарцi.
- Ти когось шукаєш? - запитав Бухтик.
- Еге ж, - вiдповiв Сергiйко. - Товариша шукаю. Нiяк не зрозумiю, куди
вiн подiвся.
- Може, перетворився на невидимку? - припустив Бухтик.
- Хто - Вiтько? - в Сергiйковому голосi чувся сумнiв. - Та вiн же така
невидимка, як i я!
Проте що не кажи, а Вiтька в кiмнатi не було. I пояснити, куди зник
його товариш, Сергiйко не мiг. Скидалося на те, що Капустiн i справдi став
невидимкою.
Тiльки як це йому вдалося?
- Диви, тремтить, - зненацька сказав Бухтик.
- Що тремтить?
- Лiжко тремтить.
I Бухтик показав на Вiтькове лiжко.
Проте, коли бути справедливим, Бухтик висловився не точно. "Тремтить" -
це було зовсiм не те слово, яке визначало стан Вiтькового лiжка. Воно не
тремтiло - нi, воно просто ходором ходило! Так, нiби на нього нi з того, нi
з сього напала надзвичайно жорстока пропасниця. Пiдстрибував матрац,
пiдстрибували нiкельованi нiжки. А подушка - та взагалi злiтала вище вiд
бильця!
Якусь мить Сергiйко зачудовано дивився на лiжко.
- Вiтю, що з тобою? - нарештi запитав вiн. - Чого ти туди залiз?
Вiтько не вiдповiв. Проте лiжко стало труситися не з такою силою, як
ранiше.
- Вилiзай, Вiтю, - сказав Сергiйко. - Я тебе з Бухтиком познайомлю. Не
бiйся, вiн зовсiм не страшний.
Вiтько повiльно виповз з-пiд лiжка i, не дивлячись нi на кого, став
струшувати пилюку на колiнах.