"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Олина мама. - Бачите, як посвiтлiшало?
- Бачу, - згодилася Сергiйкова мама i раптом вигукнула: - Дивiться -
дорога!
I вони наввипередки подалися по нiй.
Незабаром дорога вивела обох мам на широку галявину. По той бiк
вишикувалося кiлька будинкiв з великими прозорими вiкнами.
- Та це ж наш санаторiй! - в один голос вигукнули мами.
Їм назустрiч вже бiгли Оля з Сергiйком.
- Матусю, ти приїхала! - ще здалеку гукала Оля. - Нарештi ти приїхала!
Мати пригорнула до себе доньку i заходилася цiлувати її так, нiби
кiлька рокiв не бачила.
- Коли б ти тiльки знала, - сказала вона через хвилину, - що з нами
трапилося по дорозi!
- Ось бачиш, - Оля з-пiд маминої руки подивилася на Сергiйка сяючими
очима. - Я ж тобi казала, що з моєю мамою завжди щось трапляється!
А неподалiк вiд них, за густими ожиновими кущами зачаївся Бухтик.
- Вони поїдуть... - з розпачем шепотiв вiн сам до себе. - Тепер вони
напевно поїдуть. А я... тодi мене все одно що й не буде на свiтi!


З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ

- Трохи не забув, - сказав тато i знову схилився над сумкою. - Я ж тобi
подарунок привiз!
I ось на Олинiй долонi лежить чудернацька пухнаста iграшка. Спочатку
Оля подумала, що це Чебурашка. Проте в Чебурашки повиннi бути великi вуха. I
великi очi. А в цiєї й не розбереш - чи то вуха, чи то рiжки. I очi iграшка
мала зовсiм iншi, i вуста в неї склалися так, начебто вона ось-ось вимовить:
"Бу-бу-у..." А на обличчi сяяла така зворушлива усмiшка, що Оля не
втрималася i мiцно притиснула таткiв подарунок до щоки.
- Подобається? - запитав татко.
- Ще й як! - щиро вигукнула Оля. - Тепер це буде моя найулюбленiша
iграшка!
- I яке ж ти збираєшся дати їй iм'я?
- А хiба в неї немає iменi?
- Нема, - сказав татко. - Вона ще без iменi живе.
- Тодi... тодi я назву її Бухтиком.
- Дивне iм'я, - зауважив татко. - Але гарне. Що ж, нехай буде так.
Татко ще трохи посидiв поруч з донькою, потiм поцiлував її i пiднявся.
- Ну, видужуй швидше, - сказав вiн i вийшов з лiкарняної палати.
Бiльше Оля татка не бачила. Вiн не повернувся з польоту.
А Бухтик був його останнiм подарунком доньцi.

Це була наймовчазнiша дiвчинка в усьому лiсовому санаторiї.
В їдальнi вона сидiла навпроти Сергiйка. Мляво копирсала виделкою,
знехотя випивала компот i першою пiдводилася з-за столу.
Iншi дiвчатка з таємничим виглядом перешiптувалися мiж собою,
переглядалися, а Оля мовчала. Iншi дiвчатка з цiкавiстю позирали на мiсцеву
знаменитiсть Вiтька Капустiна. В санаторiї вже кожному було вiдомо, що в
своєму шкiльному драмгуртку вiн грав найголовнiшi ролi. Вiд цих поглядiв