"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

якусь хвилину за закрутом дороги затупали моторнi копитця i на узлiсся
вилетiв збуджений Бухтик. Його веселi очi палали, мов два вогники, шерсть на
головi розкошлатилася так, що й рiжок не було видно.
- Ура-а! - вигукнув Бухтик, аж виляски пiшли узлiссям. - Отепер ви вже
нiкуди не поїдете! Ви залишитеся з нами!.. - Зненацька Бухтик замовк i
пильно подивився Сергiйковi в очi. - Щось трапилося, еге ж? Ти якийсь
сьогоднi не такий...
- Трапилося, - зiтхнув Сергiйко. - Мами нашi кудись подiлися.
- Ха! - вигукнув Бухтик. - Теж знайшов чого переживати! Ми з Даванею
таке втнули!
- Що? - перепитав Сергiйко. - Ви з Даванею? Та як ви посмiли? Вони ж
нашi мами, розумiєш ти чи нi?
Бухтик знiтився.
- Та я що... Це все Даваня придумав.
- А хто його пiдмовив на таке. Хто, як не ти?
Бухтик скоса зиркнув на Сергiйка.
- Я його не пiдмовляв... Ну, хiба що зовсiм трiшечки. А вiн взяв та й
сам пiдмовився.
- Немає такого слова - пiдмовився.
- А чому немає? - зацiкавлено запитав Бухтик.
Сергiйко лише зiтхнув. Лихо з цим Бухтиком та й годi! То йому конче
треба знати, як їхнiй лiкар Микола Володимирович бореться з хворобами. То
розповiдай йому, як працює телевiзор, - Бухтик мрiє створити щось подiбне у
себе в затонi. А тепер пояснюй, чому немає слова "пiдмовився"...
- Бухтику, не крути хвостом...
- А я й не кручу, - вiдказав Бухтик i озирнувся на свiй хвiст. -
Звiдкiля ти взяв, що вiн крутиться?
- То я просто так сказав. У людей так мовиться...
- А чому саме так мовиться? А чому не iнакше?
- Потiм поясню. Ти краще скажи, що ви зробили з нашими мамами?
- Нiчого такого ми їм не зробили. Лише в лiс заманили та й годi. Нехай
трохи поблукають в ньому, нехай налякаються як слiд - i тодi Даваня знову
наверне їх до станцiї.
- Навiщо ви це зробили?
- Ну як же ти не розумiєш? Вони злякаються, сядуть на електричку та й
поїдуть собi. А ви тут залишитеся. Ви ж хотiли цього, так?
- Бухтику, вислухай мене уважно, - почав Сергiйко. - Якщо нашi мами
зразу ж не знайдуть сюди дорогу - я тебе знати не хочу!
Бухтик зацiпенiв. Його очi злякано вдивлялися в Сергiйкове обличчя.
- Он ти який... - повiльно сказав вiн. - А як же наша дружба?
- Та я просто так... - схаменувся Сергiйко. - Зачекай, я не те хотiв
сказати!
Але Бухтик вже повернувся до нього спиною i щез у лiсi.

Обидвi матерi промокли наскрiзь i тепер тремтiли вiд холоду.
- Тiльки б зустрiти людей, - вибиваючи зубами частий дрiб, казала Олина
мама. - Хоча б одну людину зустрiти!
- Або вийти на iншу дорогу, - пiдтримувала її Сергiйкова мама. - Нехай
вона буде найгiршою, лише б вивела кудись!
- А туман, здається, почав розходитися, - зауважила через деякий час