"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

Вони чекали на високого гостя.
Iнколи хтось iз дiдусiв вiдламував вiд шкуринки чи сухаря манюсiнький
шматочок i тихцем кидав його до рота.
Як тiльки Ядвiга Олiзарiвна зiйшла з мiтли, найповажнiший з дiдусiв
виступив наперед i низько уклонився.
- З щасливим прибуттям на нашу славну горобцiвську землю! - тремтячим
вiд хвилювання голосом почав вiн. - I на знак безмежної поваги i вiдданостi
до вас приймiть, будь ласка, цей скромний хлiб-сiль...
Тридцять дiдусiв в свою чергу пiдмели сивими бородами пилюку перед
високою гостею i передали їй свої вже геть защипанi шкуринки. Тодi
вишикувалися в шеренгу i звели на Ядвiгу Олiзарiвну настороженi, навiть
переляканi погляди. Вони боялися, що її прибуття не обiцяло нiчого доброго
нi їм особисто, нi Горобцям, з котрими вони так зжилися.
Ядвiга Олiзарiвна окинула подарунки одним iз своїх особливих
чаклунських поглядiв. Шкуринки в ту ж мить перетворилися на тридцять пухких
i рум'яних короваїв.
Потiм вона недбало махнула рукою. Короваї знову перетворилися в сухi
общипанi шкуринки i щезли в однiй з її численних кишень.
По шерензi прокотилася хвиля захоплених зiтхань. Ядвiга Олiзарiвна
схилила голову.
- Дякую за теплу зустрiч, - сказала вона. - Та оскiльки ви народ дуже
зайнятий, то я попрошу залишитися лише тих, в чиїх хатах живуть дiти вiд
шести до тринадцяти рокiв. Решта може бути вiльною.
Дiдусi з полегшенням зiтхнули i миттю розтанули в нiчнiй iмлi. А тi, що
залишилися, притислися один до одного i дивилися на високу гостю з вiдвертим
острахом.
Ядвiга Олiзарiвна повiльно пройшлася уздовж розрiдженої шеренги, уважно
вдивляючись в сухi i зморщенi, немов печенi грушки, старечi личка.
- Я прилетiла сюди в надзвичайно важливiй i таємничiй справi, - почала
вона. - Не буду казати, що то за справа, зауважу лише, що менi потрiбнi
найбiльш ображенi чи нещаснi дiти, що живуть у Горобцях.
Дiдусi перезирнулися.
- Таких у нас, здається, немає, - сказав наймiцнiший з вигляду домовик.
- Шкода, - сказала Ядвiга Олiзарiвна. - В такому разi менi потрiбнi
найвреднiшi з них.
- Таких теж не водиться, - перезирнувшись з рештою, вiдказав все той же
домовик.
Ядвiга Олiзарiвна змiряла його з голови до нiг важким поглядом.
- Як тебе звуть? - запитала вона.
- Шурхотуном, - вiдказав той.
- Гаразд, - це iм'я я запам'ятаю, - голосом, що не Обiцяв нiчого
доброго, пообiцяла Ядвiга Олiзарiвна.
Шурхотун зiщулився, нiби вiд удару.
- Та я що... я ж казав тiльки про те, що е, - почав вiн, проте Ядвiга
Олiзарiвна владним жестом наказала йому замовкнути.
- Здається, не тiльки Шурхотун, а i всi ви стали бiльше людьми, нiж
домовиками, - зауважила вона рештi.
- Нi, ми... - пискнув хтось iз шеренги i одразу замовк.
- Про це ми побалакаємо пiзнiше, - запевнила Ядвiга Олiзарiвна. - А для
початку я б хотiла дiзнатися, у кого з ваших дiтей є бiноклi. Ну, чого ж ви