"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

на предметi, що нагадував двiрницьку мiтлу, сидiла якась розпатлана
дивовижа. Довге волосся гадюччям ворушилося навколо голови, гострий
гачкуватий нiс сягав пiдборiддя. Кривi i довгi, мов кабанячi iкла, зуби
впиралися в нижню губу.
Дивовижна iстота нiби вiдчула, що за нею спостерiгають. Вона рiзко,
наче налетiла на якусь перепону, зупинилася i почала озиратися; її волосся
стало дибки. Страхiтливий, блукаючий погляд все ближче й ближче пiдкрадався
до Горобцiв. Зненацька зупинився на Степановi i, наче блискавка, спалахнув
слiпучим вогнем.
Бiнокль випав iз Степанових рук. За ним, втративши рiвновагу, полетiв
його власник.
Приземлився Степан бiльш-менш вдало, саме на копичку тiльки-но скошеної
трави. Проте не встиг хлопець прийти до тями, як щось боляче стусонуло його
в спину.
- Ой-ой-ой! - вихопилося у Степана. Йому здалося, що те страховидло
стрибнуло на нього.
Проте це було не страховидло. Це, виявляється, всього-на-всього був
бiнокль. Степан обiгнав його по дорозi на землю.
А Василь з Танею все ще сидiли на деревi i здивовано озиралися на всi
боки. Вони нiяк не могли втямити, куди щез їхнiй товариш.
- Що трапилося? - долетiв вiд кухнi стривожений батькiв голос. - Ти не
забився, синку?
- Н-нi... - затинаючись, пробелькотiв Степан.
- От i добре, - з полегшенням сказав батько. - А то менi здалося, нiби
в садку приземлилася якась комета. Ну, думаю, завтра почнуть з'їжджатися
всiлякi вченi гостi та експедицiї. А то, виявляється, мiй син звалився з
вишнi!
- Т-тату, я там таке... таке побачив! Мiтлу побачив! I на нiй хтось
сидiв...
- На мiтлi? - перепитав батько, i в його голосi знову вчулася
тривога. - Слухай, синку, а ти й справдi не забився?
- Та ти що? - образився Степан. - Не вiриш менi, так?
- Там вiкно свiтилося, - додав Василь, - А чого б воно свiтилося, коли
там нiхто не живе?
Степанiв батько в задумi потер перенiсся.
- Гаразд, - вирiшив вiн. - Завтра якраз недiля, тож ми з вами пiдемо
дiзнаємося, в чому справа. А поки що збiгайте за хмизом. За це я з вами
розрахуюся свiжим варенням. Ну то як - згода?


ДОМОВИКИ

Ядвiга Олiзарiвна сидiла бiля вiкна. Вона чекала тiєї хвилини, коли в
селi погаснуть останнi вогнi.
Тодi осiдлала мiтлу i полетiла в Горобцi.
На царинi за селом на неї вже чекало тридцять маленьких дiдусiв. У
кожного з-пiд пахви виглядала шкуринка хлiба чи сухар, густо посипаний
сiллю. Дiдусi ввiчливо розкланювалися один перед одним, вели статечнi
розмови i час вiд часу кидали в бiк самiтної хатини, що неясно бовванiла на
узлiссi, тривожнi погляди.