"Юрий Павлович Сафронов. Огненный водопад (Фантастические рассказы на украинском языке)" - читать интересную книгу автора

цивiлiзоване суспiльство.
Розумним iстотам iнших свiтiв треба було лишень зумiти прислухатися до
голосу космосу. I вони прислухались. Першими виявилися лтецяни. Вони
зловили земнi радiохвилi, що пролетiли мiльйони мiльйонiв кiлометрiв, i
почули на тлi клацаючих, скриплячих i потрiскуючих перешкод космосу дещо
таке, що змусило їх задуматись...
Зiрка Б-62/1602, як вони називали наше Сонце, випромiнювала значно
бiльше енергiї на хвилях метрового дiапазону, анiж це їй на жало за всiма
законами фiзики.
Лише лтецянськi астрономи схильнi були приписувати загадковому
радiовипромiнюванню природний характер. Але в такому випадку скромна
оранжева зiрка Б-62/1602 повинна була б мати значно вищу температуру у
порiвняннi з її шiстьма тисячами абсолютних градусiв. Або ж на її поверхнi
мали вiдбуватися якiсь невiдомi лтецянам ядернi перетворення, що були
причиною потужного випромiнювання енергiї у метровому дiапазонi за
порiвняно низької температури.
Iншi лтецянськi астрономи гадали, що випромiнює не сама зiрка
Б-62/1602, а якась невидима в телескоп холодна планета, котра обертається
довкола неї i на якiй, очевидячки, живуть досить високорозвинутi розумнi
iстоти, що користуються у своєму повсякденному життi радiохвилями метрового
дiапазону.
Ця гiпотеза не сприймалася всерйоз у вченому свiтi. Простiше було
повiрити в загадкову ядерну реакцiю на поверхнi оранжевої зiрки, анiж в
iснування населеної планети.
Так чи нi, а протягом багатьох рокiв зiрка Б-62/1602 тiльки й знай
згадувалася у лтецянськiй лiтературi. Багаторазовi згадування призвели до
того, що зiрка стала притчею во язицех, набула свiтової популярностi й була
оголошена "загадкою космосу № 1". Це визначило усi подальшi подiї. Лтецяни
були такi багатi матерiально, що цiлком могли послати до неї недешевий
космiчний корабель-робот.
I його було послано. Вiн мав назву Щехс, що означало "перший гiсть".
Спочатку лтецяни довго вдивлялися у нiчне небо, намагаючись розгледiти
ледве помiтну блискучу цятку корабля, який вiддалявся. З кожним днем вона
ставала тьмянiшою i меншою. Потiм щезла зовсiм. Минуло декiлька рокiв, i за
повсякденними турботами багато хто iз лтецян забув про зоряний корабель. А
вiн усе летiв i летiв, самотнiй, загублений у тишi неосяжної безоднi
мандрiвник, згусток наукових досягнень лтецянської технiки, неживий
блукач...
Тiльки зрiдка - разiв зо два на мiсяць - з його борту надходила на
Лтець передача, що являла iнтерес для вузького кола фахiвцiв. Це були
вiдомостi про склад i концентрацiю елементарних частинок у космосi, данi
про гравiтацiйне поле, повiдомлення про склад випромiнювання рiзних зiрок.
Цi вiдомостi регулярно з'являлись у лтецянїськiй пресi, та їх мало хто
уважно аналiзував. Бiльшiсть лтецян поспiхом проглядали короткi
повiдомлення й задоволено говорили:
- А Щехс все ще летить! Добре. Подивимось, що буде далi.
И раптом iнтерес до повiдомлень Щехса рiзко посилився. Це сталося у
той момент, коли космiчний корабель пiдлiта в досить близько до Сонця i
змiг розрiзнити своїми приладами, що загадкове випромiнювання насправдi йде
не вiд самої оранжевої зiрки, а вiд планети, що обертається навколо неї.