"Юрий Павлович Сафронов. Огненный водопад (Фантастические рассказы на украинском языке)" - читать интересную книгу автора

Лтецяни були схвильованi. "Невже радiохвилi посилають розумнi
iстоти?" - питали вони одне одного. Усi з нетерпiннями чекали нових
повiдомлень. Вони надходили регулярно, й усе бiльше й бiльше розпалювали
пристрастi.
"Довкола зiрки Б-62/1602 обертається дев'ять планет. Джерелом
радiовипромiнювання є третя з них",- повiдомляв Щехс.
"Третя планета має величезного природного супутника", - довiдались
невдовзi лтецяни.
"Я потрапив у радiацiйний пояс планети. Вiдстань до поверхнi 80 тисяч
кiлометрiв. Навколо мене - елементарнi частинки малих енергiй", - передав
Щехс через кiлька дiб, опинившись у зовнiшньому радiацiйному поясi Землi.
З наближенням до поверхнi планети кiлькiсть повiдомлень росла, наче
лавина. Усi сто п'ятнадцять передавальних каналiв Щехса були завантаженi до
краю. Передачi велись безперервно. Щехс вийшов на колову орбiту бiля Землi
i вже зовсiм з малої висоти, що дорiвнювала яким-небудь двомстам
кiлометрам, уважно розглядав поверхню планети в електроннi телескопи.
Зображення кодувалося й тут же передавалося на Лтець. Але там його
отримували не в той самий час, а з великим запiзненням. Лтець була так
далеко вiд Землi, що навiть променевi свiтла й тому потрiбнi були роки, щоб
долинути до неї.
Лтецяни бачили на своїх екранах телеприймачiв i чули по радiо
передачi, якi Щехс вiв чотири з лишком роки тому за земним лiточисленням.
Вони бачили тi подiї, якi минули давним-давно.
Простiр роздiляв у часi мислячi iстоти, створював непереборну
перешкоду для миттєвої реакцiї, робив практично неможливим керування
роботом з рiдної планети. Вiдстаневий бар'єр обмежував можливостi мислячих
iстот.


VI

На Лтецi була велетенська будiвля з красивим прозорим куполом, яку
знав кожний лтецянин. Це був Центральний Зал керування космiчними
перельотами. Сюди надходили всi вiдомостi про космiчнi кораблi, запущенi з
Лтецi. Тут також обробляли повiдомлення, якi одержували вiд Щехса. Звiдси
iнформацiя направлялася у величезнi куби електронної пам'ятi, що
зберiгаються глибоко пiд поверхнею планети у спецiальних пiдвалах, де
записувались назавжди. У Центральному Залi були примiщення, де стояли
прилади спостереження, аналiзуюча апаратура - технiчнi очi та вуха лтецян
величезної чутливостi, якими вони прислуховувались до голосу космосу i
вдивлялися в його безкрайнi далечiнi.
Майже рiвно двадцять п'ять рокiв тому тут, у Центральному Залi,
точилися палкi суперечки. Спецiальна комiсiя обговорювала програму
дослiджень, яку потрiбно було запрограмувати для Щехса. Цiєю програмою
визначалися майбутнi дiї Щехса в рiзних ситуацiях.
У той час тут зiткнулося двоє угруповань учених. Одне з них очолював
високий похилого вiку чоловiк з вольовим енергiйним лицем, гучним голосом i
впевненими рухами. Це був вiдомий астроном Гон. Вiн був противником
гiпотези населеної планети. Вiдгадку таємницi зiрки Б-62/1602 вiн шукав у
невiдомiй реакцiї, в невiдомих ядерних перетвореннях на її поверхнi. За