"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

для смiху, жартiв i безупинно┐ працi. Навiть тепер вона веде цiлу
господарку в Лопушанцi. Вона держить за тридцятеро овець, шiсть корiв,
пару коней, безлiч курей i здоровенного, чорного, ледачого псюру. Все це
догляда║, да║ лад, веде зразковий порядок, гризеться з наймиттям i, як
твердить поговiр, склада║ грошi. Скiльки ┐х наскладала - не знаю. Знаю
лишень, що зручний бiржевий шахрай за один день бiльше вкладе до сво║┐
кишенi, нiж вона за десять довгих, неспокiйних лiт.
Батько помер два роки по вiйнi. Був на лiву ногу кривий, дебелий,
кострубатий, прямого, добродушного характеру. Смертельно ненавидiв брехнi,
пiдступне поводження та пiдлещування. З нами дiтьми був суворий i
вимагливий. Сво┐ великi сiрi бики, на перший погляд, любив бiльше нiж нас
i бiльше за них пiклувався.
Матiр поважав i слухав, а колись, кажуть, i любив. Мати ж не знала
iншо┐ любови, крiм до грошей i нас дiтей. Вона була надто переповнена
дiяльнiстю. Вона родила дванадцять дiтей, але вижило з них лише пятеро.
Три сини двi дочки. Решта вимерли. Ми. ж виросли всi, як на замовлення й
не ма║мо права скаржитися на брак сили чи зрiст. А бути таким i практично
й при║мно.
Лiтом полонини, бербеницi, трембiта. Далi сiнокос i обороги. Зима - це
бутин. Мали двi парi волiв i разом ;3 ними не. вилазили з бутину. Мороз.
Стрункi, мов свiчi, ялини. Сани й пiдсанки скавiчать по мерзлiй вчовганiй
дорозi. Гойкають "газди". Свiтанок i смеркання застають тебе серед
мовчазливого похмурного лiсу, який спиня║ться на гору, тратиться в хмарах.
Небо сiру шапку насунуло й мовчить. У бутинi коло колиби палахкотить
ватра. Палають смерековi бадани, пахне соломою, дим з сiрим небом
злива║ться, навколо муром газди й легiнi. Стоять, курять пiпи, спльовують,
жують малай з солониною й регочуть, регочуть.
Субота й, значить, стiльки-то й стiльки банок попало до твого череса.
Завтра недiля, зайшов до коршми й хильнув одну-другу паленки. I зiгрiвся й
настiй нйшовся. Ади цимбали почув i постоли вже не втрима║ш. Самi, гей би
кози скачуть. Ймив лиш Марiйку чи Василину й так ┐┐ закрутив гей фургало.
Часом гарно заробляли. Батько завсiди вмудрявся при┐хати до бутину
ранiше, бiльше разiв одвезти колоди, тому й заробив бiльше. В недiлю,
знов, батько оминав корчму. Нащо йому. Вiн i так мав чин розважитись. До
церкви пiде, стане на крилосi й з дячком пiдтяга║. Пiсля з газдами
погуторить, а дома, бувало, чита║ "новинку".Була газета, "Недiля" звалася,
де пан старий церковник пашуть: "Превелебнiший пан Ридахтор! Вообше
любимой нашей "Недiлi", между прочим, мене дуже iнтересують дописи iз
''Унгварськой Верховини" писание "старим куратором". Я знаю iз своего
опита, что при частном ┐дiнью мяс i калачов, жолудок зявля║т жилани║
попо┐сти фасульок i овсяного ощипка. Так само дi║ться i з нашой
"Недiлькой". Мiжду мудрими статiями духовного содержания, приятно читати i
что-то iз нашого руського житя-бутя... В слiдствi┐ всякого
духорасположения...."О, там було що прочитати. I старий читав. Нащо йому
тодi, дiйсно, корчма?
Але зате недолюблювали його сусiди. Нелюд, скнара. Дiтей працею морду║.
Ади ще кури не встали, а вiн вже собка║. Багатi║м хоче бути. Мало з нього
того, що ма║.Через губу давай, най удавиться тими грiшми.
Батько того не чув. Вуха його глухi для поговорiв. В одно ввiйшло, в
друге вилетiло. "I не внiмлi гласу злобному", каже святе письмо. Старий