"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Клочур║к також так радить: - Вкашляйтесi на тото, Йване. Ади дiти ростуть
i треба ┐х учити.
- Коби то воно до тi║┐ школи не така миля, - чуха║ться старий.
- Пусте! Привези до дому вчителя i най учить.
- Прийдеться. Сам над тим думав.
I нам привезли вчителя. Вмiв читати й, навiть, писати. Навчив також
латинки. Приходили сусiдськi дiти й вiн i тих учив. Батько нiчого те
казав, а зда║ться навiть сам пiдганяв сусiдiв. - Дми[1]... Привiв║м
учителя. Можеш i свого хлопця послати. Най .учиться з мо┐ми.
I дехто посилав. Зима, студiнь, реве пiд вiкнами хуртовина. Гурточок
хлопчикiв у кожушках сидять навколо столу й пильно вслухуються до голосу
учителя. Вечорами свiтиться маленька нафтова лямпочка, сидить на лавi
Клочурек. Вiн тепер Апокалiпсу чита║. Настане страшний суд i будуть
судитися праведнi й грiшнi. Всiм дасться по заслузi. Всi дiстануть сво║,
"як сi заслужив, як сi постелив,так вiспися".
Часом i бiльше господарiв зiйдеться. Зморщенi, погано голенi, на┐внi
обличчя. Твердi, чорнi й шорсткi долонi. В зубах у кожного люлька.
Толкують святе письмо, про бувальщину гуторять, згадають Довбуша. Часом
сягнуть й татарських часiв. Плай Пересмик, Костерище, де то сто тисяч
татарiв згинуло й досi кости ┐х iз землi витикаються. Буревiйними ночами
стогони й квилiння чути. Невiрнi душi над горами лiтають i ждуть страшного
суду. О, Клочур║к все знав. Пiпа його димить, мов комин. Чорний костистий
кулак лежить на лядi стола. Неясна, заборсана димом тiнь його постатi на
стiнi. Дехто, скажете, не вiрить в басурканi. Свiт такий ста║, що вже
нiчому не вiрить. А чайже вiн сам на власнi очi бачив басурканю[2]. Хай
уже тотi молодики нинi мовчать. Всi ади старого дяка з тисянсько┐ церкви
памятають. Та памятають усi добре. Вчився вiн на черця, але якось не змiг,
то дяком зробився. Голос мав дещо хрипкий, бо любив випити. З ним
покiйничка Олена, що жила пiд лiсом на Цапку, нераз попеклася. Дяк прийшов
раз до не┐ й пожартував. Так i каже, хочу ┐сти, чи не ма║ш, Олено, якого
молока. Та, хресто-святий, нема нi капельки. Добре. Дяк собi пiшов. А вона
то мала молоко. Дяк ходив до не┐ щодня. А тодi цiлий тиждень не приходив.
Оленi сусiдки шепчуть так i так. Дяк якусь задрiпанку в долинi знайшов,
жидiвку чи що. Олена скипiла. Чекай менi. Дiстанеш ти, драбе, молока. Я
вже тобi дам молока! Присунешся ти ще, стерво старе. Та як дяк, чу║те,
пiшов, Олена до -комори. заглянула до бербеницi, що була повна молока, а
там лише сiм мишей сидить Ой же i перелякалася.
Та Олена й сама не одне знала. Ще як майорила, не одним легiнем.
пожартувала, що тому нераз волос дуба спивався. А майорила вона на
Рогнешцi. Клочур║к пiшов раз по молоко я заночував. У колибi дим, так лiг
собi в сво║му царку. Лежить, якось не спиться й десь опiвночi чу║, навколо
царка щось ходить i шепче.Шепче так голосно, Що вiн геть все чисто
розбiра║:-..."Боже свiтло з хати - сам Христос до хати. Христос над нами,
коло нашого двора камяна гора... Осикове кiлля, мiдяна стiна. До нас лихо
не йди, не прийди, бо на мiдяну стiну у б║шся, а на осикове кiлля
проб║шся. На горi свята Пречиста з огненним мечем. Добре пропуска║, а лихе
стина║. Добранiч, янголе, на помiч. Абисьмо легко спали, щасливо рано
встали. Богу ся помолили й до працi ся взь║ли... Свята Пречиста по городi
ходить, Icyса Христа за руку водить. Привела його над чорне море; над
чорним морем золота церква. А в тiй золотiй церквi три золотi престоли. На