"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

замурованi, i лише деякi можна було побачити з дозволу найвищого
начальства - архiмандрита Соловецького монастиря.

Оглянувши тi мiсця, Яворницький вирiшив ознайомитися з монастирським
архiвом. З великими труднощами знайшов вiн там опис цих страхiтливих
мiсць. В одному з документiв говорилося:

"Колись усi в'язнi подiлялися на три розряди. Перший - тi, якi
перебували на покаяннi; вони жили в тюрмi i повиннi були щодня вiдвiдувати
церкву. В'язнi другого розряду сидiли у в'язницi в окремих камерах i пiд
замком. З дозволу архiмандрита ┐м iнколи можна було виходити: взимку - на
прогулянку, влiтку - на роботу. Нарештi, в'язнi третього розряду могли
виходити тiльки тричi на рiк, решту часу безвихiдно сидiли пiд замком. У
монастирi таких в'язнiв називали великими грiшниками... Дехто з цих
грiшникiв сидiв у рогатцi. Рогатками називався металевий обруч, що його
надiвали в'язневi на голову, вiд лоба до потилицi, потiм замикався на
замок за допомогою двох ланцюгiв, що спускалися вниз од скронь до
пiдборiддя. До цього обруча було прироблено перпендикулярно декiлька
довгих залiзних шипiв (колючок). Таким чином цi рогатки не дозволяли
людинi лягати на бiк, горiлиць або на живiт, i вона повинна була спати
тiльки сидячи. В'язнi з третього розряду здебiльшого або вмирали, або, за
виразом селян, робилися блаженними, тобто божеволiли, i тодi жили довго.
Крiм того, в Соловецькому монастирi показували двi тюрми (якi вже вийшли з
ужитку) - Жаравину i Корчагiну. Корчагiна тюрма називалась так тому, що в
нiй не можна було сидiти iнакше, як тiльки скорчившись. А Жаравина, певно,
вiд того, що там було дуже жарко. Всi тюрми були в той час у
монастирському мурi. Камери були дуже малi, а вiкна тако┐ величини, що
можна тiльки руку просунути"[1].
Але на цьому "святому" островi були ще й гiршi, ще жахливiшi пiдземнi
тюрми. Вони мiстилися пiд самими баштами, яких там було вiсiм. Всi цi
башти побудовано в низьких мiсцях, тому в ями просочувалася грунтова вода,
що набагато погiршувало й без того тяжкi умови ув'язнених.

Особливою жорстокiстю й нелюдськими умовами славилась вежа Коржна. Хоч
вона стояла на високому горбi, в ┐┐ пiдземеллi вiд стороннього ока була
схована найстрахiтливiша тюрма, викладена диким каменем. Сюди кидали
найтяжчих злочинцiв. В цi тюрми нiколи не пробивалося свiтло, в камерах
була нестерпна холоднеча.
"В'язням, приреченим сидiти в таких ямах, спершу заковували залiзом
обидвi ноги з лiвою рукою, вiльною залишали тiльки праву руку, а потiм по
драбинi спускали людину в яму. Пiсля цього з ями витягали драбину,
пристукували залiзною лядою або кришкою, через яку потiм подавали
злочинцевi хлiб i воду. В ямi в'язень дерев'янiв од холоду, вiн не знав нi
тепла, нi свiтла, тiло його, особливо закутi ноги, вкривалося страшними
болячками, а в суглоби нiг i рук проникав нестерпний ревматизм; одяг
в'язня перетворювався на лахмiття, нiгтi виростали i ставали схожими на
пазурi, власнi випорожнення отруювали мiазмами всю яму, i, на додаток до
всього цього, на нещасного в'язня нападали цiлими зграями голоднi пацюки.
Тодi порушувалося питання про те, чи можна спустити в яму палицю, щоб
в'язень вiдганяв од себе злих пацюкiв. Але це питання вважалося за таке