"Тарас Шевченко. Листи до А.Лизогуба. 1847 piк (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обiцянку, то
пришлiть, будьте ласкавi, i паперу поштового i брiстольського, коли
найдете в Одесi. Вибачте, бога ради, що я так вередую, за грошi спасибi
вам, ║диний мiй друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську
справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Ра┐м[19], бо ║
така чутка, то тодi вже проситиму, то, може, бог дасть, що тут остануся.
Ще чи не найдете в Одесi сочиненiй Л║рмонтова i Кольцова[20], пришлiть,
поезi┐ свято┐ ради, А як будете писать, то пишiть на мо║ iм'я просто в
К[рiпость] 0[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з третiх рук. Хоч
воно й з добрих рук, та все-таки з третiх. Прочитав я вдруге вже о скорбi
вашiй, о вашiй Лiзi, що ма║мо робить, коли того бог хоче. Давид добре
сказав:[21] хто возглаголет сили господнi; слышаны сотворит вся хвалы его.
Звичайне, не можна i без того, щоб iнколи i сльозам не дать волi. Бо хто
не журиться, не плаче, то той нiколи й не радi║. Цур йому, такому. Будемо
плакать i радiти, i за все- те хвалить милосердого бога.
1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав
менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так
батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i
дому вашому, що посiтили ║сте невольника i тяжку його тугу розважили. Як
будете писать до В. Н., то од мене ┐й низенько поклонитеся. Та накажiть,
щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость]
0[рську]. Коли ма║те "Свячену воду"[22], то спишiть та пришлiть менi,
бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi[23] як будете
писать, то ┐й i Федоровi Iваненковi[24] од мене гарненько поклонитеся,
нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а
може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську
справу i паперу. -Що у вас робиться у Седневi? Що поробля║ I. I.?
Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi
милосердому i благаю його, щоб ви не забували
Т. Шевченка.



До А. Лизогуба_
7 марта 1848 _
К[репость] 0[рская]. _
_
Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр
свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, ║диний друже. Так
зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав,
дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як ┐┐ не цiлувать,
не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та
дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i
неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згада║те, як ви менi ┐┐ вторiк
показували недороблену? ще радились зо мною, як би ┐┐ химернiше улагодить,
- чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе
мати дитину, при лихiй мо┐й годинi. Благий i дивний еси господи! Сьогоднi
недiля - на муштру не поведуть, цiлiсiнький день буду переглядать твiй
подарунок, щирий мiй, ║диний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав
на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив,