"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Що? - насторожився.
- Не потерпай, хороше. - Коли ж ти встиг узнати? - Менi той самий янгол благовiстив. - Сенчило? - нахмурився Кулiш.- Поганець!.. Щоб так, уперше стрiвши... - Вiн зна║ мене давно. - Ви з ним ранiше здибувалися? - спитав чомусь ревниво. - Читав "Кобзар". - I-i, братику! Поет i вiршi суть не одне й те ж саме. - Я - суть мо┐ поезi┐ i навпаки, - промовив твердо, не залишаючи тим самим мiсця сумнiву. Кулiш збагнув це й змовчав. Побоюючись за свiй портрет, набрав значно┐ пози й весь час тримався не┐, так нiби прагнув змусити митця побачити себе таким. - Не дмися так, - сказав Тарас. - Ти ж поки що не ментор, не вождь, не батько кошовий... - Ти й це в менi побачив? - спитав Кулiш, здивований, - То, може, ти вiщун, кудесник? - захихотiв непевно якось. - Паньку, при малюваннi модель завжди ста║ у позу сво┐х найвищих духовних злетiв i заповiтних, та║мних мрiй. Художник мусить вибрати лише сутт║вi риси, глибинний смисл, натуру й вiдкинути все показне, уявне... - Ти хочеш цим сказати, що я не здатний... - Що ти! - змахнув Тарас руками, в яких були палiтра й пензель.- Колись менi один дячок-художник сказав, уважно вивчивши мо┐ долонi, що я не маю здiбностей анi до чого, навiть до шевства й бондарства. То як же можу - Дякую. Менi не зле... Дозволь хоч кра║м ока глянути... - Нi. Ще не час. Бо потiм тобi ввижатиметься пiв-Кулiша, - всмiхнувся. I спохмурнiв. - Ти зна║ш, я боявся ┐хати на Укра┐ну... Боявся, що, крiм плачу, нiчого тут не почую... - Всi ви в тiм Петербурзi!.. - буркнув на те Кулiш, немов Тарас образив чимось його самого чи рiдний край. - А стрiв тебе, Олексу - й душа моя всмiхнулася! Правий, мабуть, Гребiнка, а з ним Григорiй Сковорода, що сплячий - це ще не мертвий... - Ти бачив квгена Павловича, ви зна║теся? - аж весь подався Кулiш до нього. - Вже рокiв сiм, напевно. I ┐хали вдвох з Петербурга аж до самого Нiжина. Кулiш примовк, нахмурився. Його щось гризло, мучило, й Тарас прийшов на помiч: - Ну, як тут, брате, ║ ще порох в порохiвницях? - Збира║мо собi потроху... А звiдкiля ти зна║ш Сковороду? - Я списував колись, малим, його пiснi, - зiтхнув Тарас, згадавши себе у полi бiля овець. - Пишу, спiваю, плачу... Минуло стiльки рокiв, а все не можу згадувати того без слiз... - Видать, багато перестраждав? - Бодай не згадувати!.. Менi вже двадцять дев'ять... А ще п'ять рокiв тому був крiпаком! - поклав мазок, та так, що пензель переламався. - Пробач... Ти зна║ш пiсню про Сагайдачного? - Тодi пiдтягуй! - Поправив на полотнi ледь припухлi, мов у дитини, |
|
|