"Василь Шевчук. Син волi (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Шевченко.
- Вiн, ┐й же богу! - вигукнув Тарас, зрадiлий, що стрiв i тут товариша по ремеслу, або покликанню. Подав Паньковi руку. Той, нiби якось нехотя, простяг свою. Рука була мiцна, кiстлява. - То як же ви впiзнали мене, добродiю? - Олекса був i розповiв. - А-а... - Ви гадали, що бог менi благовiстив появу вашу в Ки║вi? - пiдколупнув, усе ще мило так усмiхаючись. - Та нi... Пробачте... - знiяковiв. - Сiдайте, прошу! - Дякую. Сiв на стiлець, що був один лиш вiльний од книжок, паперiв, полотен. - Читав, читав я ваш "Кобзар", - сказав Кулiш, вважаючи, що саме це найбiльш цiкавить гостя. - I "Гайдамакiв"... Добре! Жаль тiльки, ║ недогляди... А втiм, ┐х можна виправити. Ми ж люди, так би мовити, сво┐. I справу спiльну робимо... - То, може б, ми були на "ти"? - спитав Тарас. -_ _Щоб_ _легше вести мову i почувати себе вiльнiше. Кулiш не змiг одразу вiдповiсти. Зробивсь серйозним, очi ще погарнiшали. Нарештi мовив стримано: - Нехай i так. Хоча в народi нашому... - А в запорожцiв? - Добре, - всмiхнувся знову. - Звiдки у тебе стiльки всiляких знань з iсторi┐ та етнографi┐? Зда║ться, ти не вчився в унiверситетi... iсторi┐. Мiй дiд Iван брав участь у Колi┐вщинi... А ще - книжки. Знайшлися щирi люди i в Петербурзi, зглянулися на сироту, порадили, що прочитать, довiрили сво┐ скарби... Та й в Академi┐ навчають теж не тiльки малюванню... О! Що це ти малю║ш? Автопортрет? - Та-а, пробую... Чомусь нiяк не вловлю║ться... Тарас умить примружився, зиркнув на контур i на модель. - А дай-но, Паньку, пензля! Кулiш подав, не знаючи, як повестись. - Ти хочеш... - почав було. - Сiдай сюди, - пiдвiвся Тарас рiшуче. - Отак, отак... Посунься трохи... Дивись на мене... Славно! Схопив палiтру, змiшав коричневу та чорну фарби й швидко поклав мазок. - Надовго? - Що? - Прикував мене? - А-а... Можеш триматись вiльно i розмовляти. - Що ж вийде? - Образ. Я ж Кулiша малюю, а не його парсуну. Менi побачить треба, який ти ║. Тво┐ думки, природу, уподобання... - Отак, при першiй зустрiчi? - скривився в посмiшцi,Не забагато? - Хтозна... - А як же з пудом солi? - Ат! - вiдмахнувся Тарас, працюючи. - Як кажуть, видно пана i по халявах. Та я вже й знаю дещо про Кулiша... |
|
|