"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Буде й шостий, княже. Знай, непраздна я.
- Отак? Тепер вiн, князь Волот, нiмував подивовано. Зрештою вiдкинув геть сумнiви, заяснiв видом й став вицiловувати жону свою, так солодко й гаряче, гейби вперше доступився до не┐, свого найбiльшого жадання. Ось чому вона видалася йому сьогоднi до иевпiзнання лiпою i миловидою! Непраздна ║! - То, може, за сим разом дiвка буде? - спинився нарештi й заглянув, збуяпий радiстю, в осяйнi ┐┐ очi. - Хотiла б мати дiвку. Коли б ти знав, муже мiй, як хотiла б! Та ба, не буде ┐┐. - Звiдки така певнiсть? Пригадала: колись давно мала про це вже бесiду. Одначе чимось iншим не може пояснити князевi сво║┐ певностi. - Ще в Випалi, коли була пiвдiвкою, наснився менi сон. Буцiмто рву на водi лiле┐, а кладу собi до рук маленьких хлопчикiв. Одного, другого, третього отак. Жахнувшись, прокинулася и повiдала сво║ сновидiппя бабусi. Старепька вислухала мене й сказала: "Лiле┐ - русалчинi дiти, негоже зривати ┐х. А оскiльки ти брала серед них лиш хлопчикiв, то знай, у тебе будуть самi лиш хлопчики". Пророкування ┐┐, як бачиш, справджу║ться: уже п'ятьох народила. - Одначе на водi, ти взяла лиш трьох. - Таки трьох. - Ось бачиш, серед всiх iнших може бути й дiвка. Повiрила чи лиш хотiла вiрити, в усякiм разi, мала намiр сказати втiшне тi║┐ митi до терема й дав знати челядниковi, що хоче бачити князя. То був гiнець вiд сторожово┐ вежi па Днiстрi. Прибув сказати князевi: до нього правиться з миром та злагодою кутригурський хап Заверган i просить дозволу на в'┐зд до стольного города Черна. Повелiв запросити хана i дати йому достойний високого гостя супровiд, а тим часом думав: "Чого се йому тра' вiд мене? Сказав, з миром та злагодою. Чи не обри заворушилися?" Кочовища кутригурiв пе доходили до Днiстра, отож i чвар iз ними у тиверцiв не було. Ото тiльки й клопоту мали через них, що пустили вiсiм лiт тому за Дунай i ви' слухали докiр iмператора: "Пощо пустили? Чи соузники так чинять?" Опiсля кутригури не поривалися до роме┐в i до Днiстра не доходили. Випасали череди корiв, отари овець, а найбiльше комоней далi па схiд, коли й мали якiсь сутички чи перетрактацi┐ з антами, то лише з тими, що сусiдять iз ними - уличами та ще полянами, коли тi спускалися на пониззя Днiпром або ж Бугом чи Онгулом. Ратних змагань мiж ними та антами, скiльки й пам'ята║ себе, не було. Невже справдi заворушилися обри и погрожують походом через кутригурськi землi? Дуже можливо. Досi вони, сидячи за Днiпром, на уличiв та полян ходили яко татi, тепер могли обiйти ┐х i правитись до Днiстра через Кутригурську землю. Чом би й нi? Скiльки тих нутригурiв i що для обрiв кутригури? Тi пруги i не таких здатнi поглинути. Хан не поспiшав об'явитися в гридницi Черна, одначе й не зволiкав аж надто. Коли ж завiтав, був по-асiйському ввiчливий i щедрий на хвалу. А ще вразив князя Волота молодечою ставпiстю i доброликiстю. Не лише кров, сила |
|
|