"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Буде й шостий, княже. Знай, непраздна я.
- Отак?
Тепер вiн, князь Волот, нiмував подивовано. Зрештою вiдкинув геть
сумнiви, заяснiв видом й став вицiловувати жону свою, так солодко й
гаряче, гейби вперше доступився до не┐, свого найбiльшого жадання.
Ось чому вона видалася йому сьогоднi до иевпiзнання лiпою i миловидою!
Непраздна ║!
- То, може, за сим разом дiвка буде? - спинився нарештi й заглянув,
збуяпий радiстю, в осяйнi ┐┐ очi.
- Хотiла б мати дiвку. Коли б ти знав, муже мiй, як хотiла б! Та ба, не
буде ┐┐.
- Звiдки така певнiсть?
Пригадала: колись давно мала про це вже бесiду. Одначе чимось iншим не
може пояснити князевi сво║┐ певностi.
- Ще в Випалi, коли була пiвдiвкою, наснився менi сон. Буцiмто рву на
водi лiле┐, а кладу собi до рук маленьких хлопчикiв. Одного, другого,
третього отак. Жахнувшись, прокинулася и повiдала сво║ сновидiппя бабусi.
Старепька вислухала мене й сказала: "Лiле┐ - русалчинi дiти, негоже
зривати ┐х. А оскiльки ти брала серед них лиш хлопчикiв, то знай, у тебе
будуть самi лиш хлопчики".
Пророкування ┐┐, як бачиш, справджу║ться: уже п'ятьох народила.
- Одначе на водi, ти взяла лиш трьох.
- Таки трьох.
- Ось бачиш, серед всiх iнших може бути й дiвка.
Повiрила чи лиш хотiла вiрити, в усякiм разi, мала намiр сказати втiшне
для себе й для мужа, та ┐й не дали висловитись. Хтось стороннiй над'┐хав
тi║┐ митi до терема й дав знати челядниковi, що хоче бачити князя.
То був гiнець вiд сторожово┐ вежi па Днiстрi. Прибув сказати князевi:
до нього правиться з миром та злагодою кутригурський хап Заверган i
просить дозволу на в'┐зд до стольного города Черна.
Повелiв запросити хана i дати йому достойний високого гостя супровiд, а
тим часом думав: "Чого се йому тра' вiд мене? Сказав, з миром та злагодою.
Чи не обри заворушилися?"
Кочовища кутригурiв пе доходили до Днiстра, отож i чвар iз ними у
тиверцiв не було. Ото тiльки й клопоту мали через них, що пустили вiсiм
лiт тому за Дунай i ви' слухали докiр iмператора: "Пощо пустили? Чи
соузники так чинять?" Опiсля кутригури не поривалися до роме┐в i до
Днiстра не доходили. Випасали череди корiв, отари овець, а найбiльше
комоней далi па схiд, коли й мали якiсь сутички чи перетрактацi┐ з антами,
то лише з тими, що сусiдять iз ними - уличами та ще полянами, коли тi
спускалися на пониззя Днiпром або ж Бугом чи Онгулом. Ратних змагань мiж
ними та антами, скiльки й пам'ята║ себе, не було. Невже справдi
заворушилися обри и погрожують походом через кутригурськi землi? Дуже
можливо. Досi вони, сидячи за Днiпром, на уличiв та полян ходили яко татi,
тепер могли обiйти ┐х i правитись до Днiстра через Кутригурську землю. Чом
би й нi? Скiльки тих нутригурiв i що для обрiв кутригури? Тi пруги i не
таких здатнi поглинути.
Хан не поспiшав об'явитися в гридницi Черна, одначе й не зволiкав аж
надто. Коли ж завiтав, був по-асiйському ввiчливий i щедрий на хвалу. А ще
вразив князя Волота молодечою ставпiстю i доброликiстю. Не лише кров, сила