"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу авторапередлiттi променями сонця.
Правились через не┐ по одному i вдень. Правились i потерпали, ясна рiч: а раптом пiд котримсь iз во┐в, що йшов поруч iз огирем, чи пiд огир'ем виявиться промо┐на? Зате коли вийшли на супротивний берег, та обiгрiлись при багаттi, та наситились ┐дою, та вилаштувались сотнями, радощам всiх не було меж. - Слава хану Завергану! - кричали тисячоголосе i не зважали на те, що хтось десь почу║, ┐х десять тисяч, i всi мечники, пiд кожним гарячий степовий кiнь. Хай спробують роме┐ спинити таку лаву. Присяйбiг, доки отямляться та зберуться з силою, вони, кутригури, доможуться свого. Тепер пiд ними твердь, теяер нiщо ┐х не спинить. Хан не мав тут наперед посланих вивiдникiв, як мав повсюдно ┐х ромейський iмператор, тож i не сподiвався довiдатися, що вчинить Юстинiан, почувши про вторгнення. Хай що хоче, те й чинить, розмовляти все одно доведеться тодi лиш, як кутригури знiмуть тут веремiю, до яко┐ змушений буде прислухатися не лише iмператор, а й тi, що здiйснюватимуть його волю. А так, iншо┐ путi до перетрактацiй iз ромеями нема║ й бути не може. ┐х тiльки силою й можна примусити розмовляти з варварами. Мусить зiзнатися сам собi, i зараз не вiда║, чого домагатиметься вiд роме┐в: таки облюбу║, гуляючи по Мiзi┐, землю й скаже iмператоровi: "Уступи ┐┐ менi", чи вiзьме, що можна взяти вiстрям меча, й поверне комопей за Дунай? Кметi усе ще тiшать себе сподiванкою, що сядуть тут, у ромеях, з родами на вiчнi часи, а йому, признатися, но вi риться, що буде саме так. Хай i про себе, все ж схильний думати iнш'е: з добутою в цих землях здобиччю i на Онгулi непогано буде. А здобич, з усього видно, раннього передлiття. Спочивають, либонь, но натоплених оселях i гадки не мають, що хтось звiдкись може вторгнутися. Уявля║, як перепудяться довiдавшись. Або ж кидатимуть усе, чим володiють, i тiкатимуть куди очi дивляться, або одкуповуватимуться товаром, солiдами i нишкнутимуть за стiнами возвсдешiх iмператором фортецi. Вiд тих, що ховатимуться за стiнами, всього, звичайно, можна сподiватися. Коли сила буде на боцi кутригурiн, нишкнутимуть, уповаючи на милiсть звитяжцiв, коли не станс ┐┐, вийдуть iз засiдок i вдарять у спину. То напевно. А проте iншо┐ ради нема║. Йде ж бо в цю землю з далекосяжним намiром - сiсти на нiй. Тi, що лишаються в фортецях, можуть бути перегодом сусiдами, а сусiдiв усiм дозволено дражнити, тiльки не кров'ю. Кровi пiхто не проща║. Тисячi не довго йшли скiфським трактом. Нагулявшись по околiях i не натрапивши на опiр з боку роме┐в, розбилися на сотнi й подалися геп далi - в широкi й безмежнi, як i там, на Онгулi, степи. Не спиняв: хай iдуть. Казавбо вже: роме┐ не сподiвалися вторгнення. Доки довiдаються про те, доки зберуться та вийдуть, не одна седмиця мине. Тож хай гуляють кутригури, доки гуля║ться, хай беруть усе, що можна взяти у тих, що втекли або ховаються по яругах. Гляди, наберуться та й вдовольняться тим. Вiн не казав сотням, як i тисячам: "Вперед, тiльки вперед!" Та вони й без казань розумiли: хан мислить саме так. кдине, чим поцiкавились, коли вiдходили: де здибаються з хапом? - На трактi, що веде до Маркiанополя або ж пiд самим Маркiанополем. Були слухнянi: ждали на нього i тих, що з ним, там, де велiв ждати. I раз отак, i вдруге, i втрет║. Полишать при обозi нахапаний по околiях |
|
|