"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Особливо один куркуль, що за щось по-звiрячому ненавидiв батька,
нацькував на нього темних людей за те, що батько дуже активно боровся з
холерою i роз'яснював людям, що треба робити, щоб не захворiти цi║ю
страшною хворобою.
Дочка цього куркуля була дуже вредна, дражнилася, показувала менi
язика, i я за це кинув у не┐ крем'яшком, яким ми гралися на призьбi.
Вона розплакалася i побiгла жалiтися батьковi.
I от вибiгав цей розлючений i бородатий бугай i женеться за мною.
Я бiжу швидко, але не можу ще швидше, бо у мене млiють од жаху ноги. А
за мною важко гупають чоботища Куркуля, i земля хита║ться пiдi мною...
Але куркуль мене не наздогнав...
Якось вiн показував сво┐х коней управителевi економi┐ (Кам'янський
зрошувальний участок). Той у бiлому костюмi й такiй же шляпi при┐хав у
фаетонi з дружиною.
Важко з нього вилiз i, заклавши руки за спину, гладкий i мовчазний,
дивився, як куркуль перед ним i бiднотою, що зiйшлась подивитись,
хизувався сво┐ми чорними, як ворони, з тугою, блискучою шкiрою баскими
кiньми.
Дивився управитель, дивились люди, але очi у них дивились по-рiзному.
В управителя в очах - панська поблажливiсть, а в людей - сум i гнiв...
Раз я пiшов на подвiр'я нашого сусiди. Його син, уже парубок, гарно
ставився до мене, i я з ним по-дитячому дружив.
Я стояв у дворi, а вiн недалеко вiд мене розкрутив у себе над головою
кийка, а вiн вирвався з його рук...
Я iнстинктивно нахилив голову, i смерть страшно джикнула надi мною... А
сусiдня, з iншого боку, дiвчинка Оксана чарувала мою маленьку душу сво┐м
задуманим лицем i чорними бровами.
Я любив ┐┐.
Звичайно, моя любов була на┐вна i чиста, як роса на травах у зорi, як
тьохкання соловейка в кущах, коли вi║ солодкий вiтер свiтання.
Потiм, коли я вже вчився в сiльськогосподарськiй школi при Кам'янському
зрошувальному участку, я часто зустрiчав ┐┐, коли чергував на фермi, а
вона там працювала, i потiм мене чарувала ┐┐ горда краса.
Але я ┐й нiчого i не сказав.

XVI

У сво┐х родичiв, Сидора Сосюри i його дружини, тьотi Галi, я цiле лiто
робив на гарманi. За це я одержав на кiнець лiта пуд борошна.
Борошно я продав на базарi за 75 копiйок i за цi грошi купив квиток на
право навчання до нашо┐ 2-класно┐ Мiнiстерсько┐ школи, в якiй треба було
вчитись п'ять рокiв.
Але мене прийняли до третього вiддiлення, а не до першого, бо батько
мене пiдготував до нього, ще коли вiн учителював по селах Донбасу. Я став
учнем.
I це для мене було таке щастя, таке щастя!
Коли нам задавали уроки, наприклад, по iсторi┐ "от сюда - до сюда", то
мене не задовольняло читати "до сюда", а я читав далi. Мене цiкавило, що
далi... Взагалi я дуже багато чи┐ав маленьким.
Я вже полюбив бронзовi образи "Iлiади", "Одiссе┐" 1, плакав над "Кубком