"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Бiжу i бiжу все по прямiй лiнi┐, навпростець до Радивонiвки, а теплий
квiтневий вiтер напинав й полоще мою червону без пояса сорочку.
Добiгаю до греблi через Бахмутку i бачу: з Радивонiвки iде моя бабуся.
Я взяв ┐┐ за руку i привiв до батька.
Я дуже любив свого братика Олега i часто брав його собi на плечi i
ходив з ним гуляти в поле за село.
Але ходив не по рiллi.
I от Олежик захворiв на вiспу.
Перед тим йому зробили прищеплення вiспи, але передтермiн був короткий,
i Олежик захворiв.
Вiн лежав весь у виразках, опухлий i терплячий. Вiспинок вiн не
роздирав нiгтями, хоч йому жахливо свербiло i мучило його.
Раз вiн попросив у мене напитися води. На табуретцi стояв майже повний
стакан. Я дав його братиковi.
Вiн, не одриваючи губ од стакана, випив i гiрко скривився:
- Кисло!
В стаканi був уксус.
Я подумав, що отру┐в братика, i серце мо║ захололо вiд жаху.
Але все обiйшлося благополучно.
Менi було вже дванадцять рокiв.
Село було дике i страшне.
Один бiдняк украв у однi║┐ жiнки кофту i пiвпляшки горiлки, i ┐х
викопали з землi, куди вiн ┐х заховав.
Як страшно його били! Лопатою, ┐┐ округлим i широким гостряком йому
розрубали голову, i вiн лежав весь закривавлений i плескатий... Його
товкли ногами, били важкими чобiтьми в боки i в обличчя, а вiн тiльки
тяжко стогнав та охкав... А потiм мертво замовк.
Я, щоб допомогти батьковi, носив сiльську (з правлiння) переписку в
село за горою. Йти було далеко, а особливо тим селом, яке було довге до
безкiнечностi.
Тодi мене в полi заставала гроза. Я дуже боявся блискавки, що вбивала
людей у полi, i панiчно метався по дорозi, коли надi мною грiм багряно
розривав грiзнi хмари...
А потiм гроза проходила, i сонце заливало мою душу.
У помiщика ми, маленькi хлопчики, за гривеник у день обкопували дерева
в саду та оббирали гусiнь з дерев i обрiзали сухi гiлочки ножицями на
довгiй палицi.
Помiщик, низенький, гостроносий i пихатий, iнодi сходив з гори сво║┐
величi i розмовляв з нами. Вiн питав мене про батька.
Я сказав йому, що мiй батько не тiльки писарем може бути, що вiн
працював i будiвничим, i маркшейдером, що вiн зна║ всi закони напам'ять,
який номер i од якого числа. А помiщик, похитуючись передi мною на носках
сво┐х лакованих чобiт, процiдив крiзь зуби:
- Видно сову по полету, какова она.
Я мовчав.
Що я мiг сказати цьому пустоголовому виродку, коли вiн менi не вiрив.
I от почалася холера.
В селi запахло дезинфекцi║ю, бiлi плями вапна були розляпанi скрiзь.
Куркулi повели агiтацiю, що лiкарi й тi, хто ┐м допомага║, отруюють
народ.