"Павло Сосюра. Третя рота (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вiн працював кондуктором на залiзницi.
А дядя Ваня (Ванюша, що читав менi казку про Iвана-богатиря, - якi
грозовi образи пролiтали в мо┐й головi!) невтiшно плакав, весь опухлий од
слiз. Вiн найдужче любив бабусю, хоча вона найдужче любила Костю.
Поховали бабусю на нашому тихому старому кладовищi пiд вишнями, що
плакали за нею багряними сльозами, там, де перед нею навiки заснув мiй
дiдусь Соссюр, де потiм заснули таким же сном, сном вiчностi, й мiй татко,
i братик Коля, i бабуся, рiдна й мила моя бабуся, Вiра Iванiвна, що була
мо║ю духовною матiр'ю.
Але про це потiм.
Дядя Ваня, на три роки старший за мене, був хоробрий i дуже сильний
(потiм, коли вiн уже юнаком працював слюсарем у харкiвському паровозному
депо, Балашовський вокзал, - то хрестився двопудовими гирями).
Одного разу, коли ми йшли од волоського колодязя з водою (Ваня нiс
воду, а я йшов "за кампанiю" або, як-то кажуть: "Кобила за дiлом, а
лоша-без дiла"), до нас пiдiйшла юрба волоських хлопчикiв, i почали
задиратися до Ванi, пiдступаючи а усiх бокiв до нас:
- Да-шi? Да-шi? А Ваня ┐м:
- А що? А що?..
Вони, особливо волошенята, довго пiдбадьорювали себе криками, а Ваня
усе мовчав i тiльки грiзно дивився на них.
Тодi вони випустили на Ваню ┐хнього найхоробрiшого i найдужчого.
Перед Ванею став маленький "ухарь-купець", у плисовiй курточцi i таких
же штанях i блискучих чобiтках.
Руки в боки, вiн стояв перед Ванею, як золотий i задиристий пiвник,
готовий до бою.
Ваня опустив важкi вiдра i вiдчепив вiд них коромисло.
Я тiльки побачив, як знялась курява, а що там робилось у тiй курявi, не
видно було. Якийсь вихор, повний тупотiння, ударiв i хекання.
Потiм курява розвiялась, i я побачив... одного Ваню з коромислом.
Волошенят не було.
Тiльки десь я почув плаксивий крик: "Оy ши пий цой да!", "Оy ой спуни
луй нене!"
Ваня знову зачепив вiдра за коромисло, i ми пiшли додому. Ваня, гордий
з перемоги, а я з Ванi, мого справжнього, а не в казцi, Iвана-богатиря.

XV

Ми пере┐хали жити в село Чорногорiвку, в кiлометрах восьми вiд
Званiвки, де жила бабуся.
Одного разу вона посварилася з сво║ю дочкою i вирiшила пiшки пiти до
свого сина (мого батька), щоб жити у нього. Але вона знала дорогу тiльки
до Радивонiвки, що була мiж Званiвкою i Чорногорiвкою.
Бабуся помолилась сво║му улюбленому святому (зда║ться,
Миколi-угоднику), щоб вiн допомiг ┐й зустрiти таку людину, яка зна║ дорогу
до мого батька i проводить ┐┐ до нього.
Бабуся була релiгiйна фанатичка.
I от якась могутня i владна сила потягла мене в поле.
Я бiжу по чорнiй й пахучiй рiллi (спробуй по нiй побiгти, дядьки тобi
за це ребра поламають).