"Михайло Стельмах. Гуси-лебедi летять... (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Це правда, - зiтха║ дiдусь. - Де тiльки не лежать нашi дiти з залiзом
у грудях...
- Трьох братiв мав i нi одного не дочекався з вiйни. Найстарший аж у
Францi┐ загинув. Та журба журбою, а орати-сiяти треба.
Ми пiдходимо до воза, на якому лежить саморобний плуг. I корпус його, i
градiль, i колiшня - усе зроблено з дерева. Я уперше бачив такого
химерного плуга.
- Рiдке жито, - по-сво║му говорить дiдусь. Усе, що не подоба║ться йому,
вiн зве рiдким чи безкорiнним. - Хiба у вашому селi нема доброго майстра?
- Такого, як ви, нема║. Дай комусь, то вiн з дерева наробить трiсок,
того й при┐хав до вас.
-Доведеться пособити чоловiку, - трохи зневажливо маха║ рукою на плуга
дiдусь. - Лемiш i чересло знайдуться в тебе?
- Лемеша не маю, а чересло, може, з австрiйського багнета зробити? Вiн
з добро┐ сталi варився.
- Бодай нечистi ┐х на тому свiтi в смолi варили, - когось кляне дiдусь.
А я знаю, що це стосу║ться iмперiалiстiв i мiлiтаристiв, тiльки не знаю,
яка мiж ними рiзниця.
Коли дiд пiшов у майстерню розшукувати щось на лемiш, я тихенько сказав
дядьку Стратону:
- А дiдусь, як ви при┐хали, хотiв посмiятися з мене... - i замовкаю.
- Як же вiн хотiв посмiятись? - здогадався запитати мене дядько
Стратон.
- А ви не будете сердитись, коли скажу?
- Та, мабуть, не буду.
- Вiн казав, що ви були аж мiнiстром.
- Таки був аж мiнiстром, - посмiхнувся чоловiк i поглянув на сво┐
постоли.
Я пильно дивлюсь на нього, але не схоже, щоб надi мною глузували.
- I де ж ви тодi були мiнiстром? В Санкт-Петербурзi?
- Та нi, трохи ближче, - мружиться дядько Стратон.
- Тодi у Ки║вi?
- Нi, ще ближче, - грають очi i всi дванадцять золотистих цяток, що
весело розмiстились на чоловiчках.
- Тодi у Вiнницi? - зовсiм розчаровано дивлюсь на дядька Стратона.
- Iще ближче: у сво║му селi!
- I що це за мода пiшла в дорослих - обманювати малих, - кажу я
ображено й, махнувши рукою, повертаю до хати. Але на мо║ плече ляга║ цупка
рука дядька Стратона.
- Почекай, неймовiрнику, нiхто й не думав тебе обманювати. Я сущу
правду кажу тобi, хлопче. То по столицях жили панськi мiнiстри, а ми були
мужицькими.
- I ви були з ними заодно?
- Нi, ми були проти них.
- А в що ж ви зодягались?
- В те, що мали: однi в кожухи, другi - в кире┐, третi - в свитки,
четвертi - в чумарки. Хто мав чоботи - носив чоботи, а хто й у постолах
ходив.
"Скiльки свiта, стiльки й дива!" - сказала б на це моя мати.
- I за кого ви були? - питаюсь я далi.