"Григip (Григорiй) Тютюнник. Лiсова сторожка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Нi "Данила", нi "баби Оксьоншi" Кузька не займа║, тiльки бiга║ навколо
них та вищить. Коли ж Данило встромить у землю "дiда Миколайчика", Кузька
враз хапа║ його за полу пiджака й смика║ сюди-туди, доки не звалить усю
споруду. Данило, дивлячись на те, смi║ться й каже:
- Годi, Кузю, годi, бо полама║ш менi мою роботу. Тодi бере на плечi всi
опудала, несе на ту грядку, де недавно зiйшли молодюсiнькi дубки, вербички
та берiзки - ними люблять ласувати гайворони й вепри,- i розставля║: з
одного краю грядки "себе", з другого - "дiда Миколайчика", а посерединi -
"бабу Оксьоншу". I поясню║ Кузьцi:
- Баба хай отуто сто┐ть. У не┐ голос такий, що в усi кiнцi буде чути,
як закричить.
I тихенько смi║ться, бо як же та "баба" буде кричати, як то не вона, а
тiльки опудало, вбране у не┐...
По тому Данило обходить увесь лан, часто зупиня║ться або присiда║
навпочiпки, хита║ головою, прицмоку║ язиком, айяяйка║ i каже до Кузьки:
- Бач, що наробили, клятi розбишаки, ай-я-я... Пропало деревце.
Кузька обнюху║ свiжозриту землю, поруч яко┐ лежить дубок з одгризеним
корiнням, пiдгина║ хвоста i жалiбно скiмлить: бо┐ться, бо земля пахне
вепрячими писками...
Коли розсадник обiйдено, Данило поверта║ться до сторожки, збира║
дрiвця, наладну║ тринiжок i розклада║ багаття. Дим вiд нього пiдiйма║ться
у гiлля дерев, i тодi зда║ться, нiби не тiльки дика груша, що бiля
сторожки, цвiте, а й усi до одного дерева цвiтуть.
Набiгавшись за день та нахвилювавшись, Кузька ляга║ бiля багаття, кладе
голову на переднi лапи й, не клiпаючи, дивиться на вогонь. А сонце сiда║ й
сiда║ за гору, поволi змовкають пташки в лiсi - заходить вечiр.
Так почина║ться лiсове життя Данила та Кузьки.