"Григip (Григорiй) Тютюнник. Зав'язь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

снiг...
- Туди сонце не доста║,- пояснюю.- Та ще й землею був прикиданий. Тепер
вiн розтане.
Йдемо до шляху, на лавочку, що у нас пiд хлiвом. Соня тремтить,
горнеться до плеча й диха║ менi за комiр.
- Ти не змерз?- пита║.
Я'з усi║┐ сили зцiплюю зуби, щоб не труситись, а ┐й кажу:
- Та н-наче нi...
У степу ще дужче розжеврiлось, i на грядках, у кого вже зорано, червоно
виблискують скиби, а в борознах, як снiг у проваллi, бiлi║ опалий цвiт.
Листя в садках ще тiльки проклюнулося, тому в гiллi рясно миготять дрiбнi,
мов роса, прозеленкуватi крапельки: то зав'язь.
- От якби менi отаке намисто,- каже Соня,- зроду б не знiмала...
- Купимо,обiцяю впевнено.- Ось як тiльки вивчусь на шофера, так i
купимо.
- А я тобi сорочки вишиватиму. Гарнi-прегарнi, кращi, аж у лавий
Соня раптом зупиня║ться, ста║ навшпиньки i потихеньку, вбома долонями,
нахиля║ до себе мою голову. На якусь мить я бачу ┐┐ сухi вимогливi очi i
чую сором'язливий шепiт:
- В сто раз кращi... милий... в тисячу!
А далi вже нiчого не бачу i нiчого не чую... Потiм ми ще довго сидимо
на лавочцi мiж осокорами, не розплiтаючи обiймiв навiть тодi, коли мимо
нас на Полтаву мчать раннi базаровi машини i шофери горлають iз кабiн щось
веселе, заохочуюче i безсоромне.
Розходимося десь уже далеко за пiвнiч, ледве переступаючи зомлiлими
ногами i несучи на губах солодку пекучу спрагу.
На порозi я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клаца║ засовом i
тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиня║ дверi.
Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Iз-за сажа вивертаються дiд,
у куфайцi й з вилами. А над деревами синi║, клубочиться дим.
- Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихiй
годинi уся зав'язь.
Я прожогом кидаюся в садок, нагрiбаю п'ятiрнями сякого-такого труску i
розкладаю вогонь аж на межi, щоб тягло дим i на Сонин садок.
- Та не там, ближче до сажа розкладай! - сердито гукають дiд.
- Нiчого,одказую так, як вони мене вчили,- буде в людей - буде i в
нас...
А сам собi думаю: за чим би його сьогоднi забiгти до су-сiдiв, бо до
вечора, либонь, не дотерплю, не доживу...