"Григip (Григорiй) Тютюнник. Зав'язь (Укр.)" - читать интересную книгу автораснiг...
- Туди сонце не доста║,- пояснюю.- Та ще й землею був прикиданий. Тепер вiн розтане. Йдемо до шляху, на лавочку, що у нас пiд хлiвом. Соня тремтить, горнеться до плеча й диха║ менi за комiр. - Ти не змерз?- пита║. Я'з усi║┐ сили зцiплюю зуби, щоб не труситись, а ┐й кажу: - Та н-наче нi... У степу ще дужче розжеврiлось, i на грядках, у кого вже зорано, червоно виблискують скиби, а в борознах, як снiг у проваллi, бiлi║ опалий цвiт. Листя в садках ще тiльки проклюнулося, тому в гiллi рясно миготять дрiбнi, мов роса, прозеленкуватi крапельки: то зав'язь. - От якби менi отаке намисто,- каже Соня,- зроду б не знiмала... - Купимо,обiцяю впевнено.- Ось як тiльки вивчусь на шофера, так i купимо. - А я тобi сорочки вишиватиму. Гарнi-прегарнi, кращi, аж у лавий Соня раптом зупиня║ться, ста║ навшпиньки i потихеньку, вбома долонями, нахиля║ до себе мою голову. На якусь мить я бачу ┐┐ сухi вимогливi очi i чую сором'язливий шепiт: - В сто раз кращi... милий... в тисячу! на лавочцi мiж осокорами, не розплiтаючи обiймiв навiть тодi, коли мимо нас на Полтаву мчать раннi базаровi машини i шофери горлають iз кабiн щось веселе, заохочуюче i безсоромне. Розходимося десь уже далеко за пiвнiч, ледве переступаючи зомлiлими ногами i несучи на губах солодку пекучу спрагу. На порозi я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клаца║ засовом i тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиня║ дверi. Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Iз-за сажа вивертаються дiд, у куфайцi й з вилами. А над деревами синi║, клубочиться дим. - Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихiй годинi уся зав'язь. Я прожогом кидаюся в садок, нагрiбаю п'ятiрнями сякого-такого труску i розкладаю вогонь аж на межi, щоб тягло дим i на Сонин садок. - Та не там, ближче до сажа розкладай! - сердито гукають дiд. - Нiчого,одказую так, як вони мене вчили,- буде в людей - буде i в нас... А сам собi думаю: за чим би його сьогоднi забiгти до су-сiдiв, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу... |
|
|