"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вiн слухняненький, роботящий, не дивiться, що такий ото малий. Вiн
пiдросте. I вчиться ловко, самi ловкi оцiнки. Якби було за чим далi
учитися, то хiба я його привела б оце... А то таке, наче збуваю дитину...
- Скiльки тобi рокiв? - спитав директор, перевiвши свiй
уважно-здивований погляд з тiтки Ялосовети на мене.
Я подав йому документи. Вiн пробiг ┐х очима i посмiхнувся. Тiтка
Ялосовета дивилася на нього благально.
- Те що малий, нiчого. - Директор обмiряв мене поглядом, а я боявся i
дихнути. Стояв i не дихав. - Ми йому пiдставку зробимо, щоб до верстата
дiставав. Але ж йому нема ще й п'ятнадцяти рокiв...
- Та скiльки ж там - без одного мiсяця не п'ятнадцять.
Директор ще раз переглянув табель, заяву (я написав ┐┐ дуже
калiграфiчне, майже намалював) i раптом запитав:
- А що в тебе за iм'я - Павлентiй?
Тiтка Ялосовета теж глянула на мене здивовано.
- Чого вiн Павлентiй? Павлом його звати. Павло Трохимович...
Я втупився собi в босi ноги в пилюцi пiсля дороги i чув, як дрiбнi
голочки пошпигують менi вуха, у щоки, шию - все горить. Стукнуло ж отаке в
голову - Павлентiй!
А було так. Покликала мене одного разу баба Прониха, сусiдка наша, щоб
я ┐й листа вiд дочки прочитав. У не┐ в Донбасi дочка живе, Ольга. Ну,
прочитав усе, ще й число знизу, i пiдпис: "Ольгея Павловна Пронь".
"Ач, - зрадiла i запишалася Прониха. - Поки тут на свинарнику робила,
то iнакше, як Ольга Пронька, нi хто не звав. А попала мiж люди - Ольгея
Павловна!.."
Потiм, коли я писав заяву до училища, то й собi по думав, що це ж i я
йду мiж люди. I утнув не Павло, а - Павлентiй.
- Ну, що ж, Павле... Трохимовичу, - сказав директор. - Беру тебе пiд
свою вiдповiдальнiсть. Будеш у нас вiдмiнником.
Вiн прорипiв до столу протезом у хромовому офiцерському чоботi,
пiдтягуючи його за цiпком, написав щось червоним олiвцем на заявi i
простягнув ┐┐ менi. Вiд нього пахло пiдсмаженими на сонцi портупеями i
"Казбеком".
- Вiддаси завiдуючому складом, отут у дворi, у пiдвалi вiн, скажеш, що
я просив знайти тобi найменший розмiр форми. Тiльки дивись, дисциплiна у
нас сувора, майже вiйськова. Щоб не просився назад. Приходь завтра на
заняття у п'яту групу. Будеш у найбiдовiшiй... п'ятiй групi.
Тiтка Ялосовета вклонилася йому низько i сказала крiзь сльози:
- Спасибi вам, чоловiче добрий! Директор глянув на не┐ суворо, подив у
його очах зробився ще холоднiший.
- Облиште це! - I додав лагiднiше: - .Це ж не мо║ власне училище,
жiнко.
Дорогою до складу я сказав тiтцi сердито:
- Чого ви ото?! Кланятися, заходилися...
- Ти розумний! - теж розсердилася вона. - Треба ж людинi якось
подякувати? - I одразу пересердилася, сказала з полегкiстю: - Ну, слава
богу!
Навiть найменша форма була менi завеликою: гiмнастерка, як
пiдперезавсь, стала на спинi халабудою, штани були кругом широкi й довшi,
нiж треба, десь на пiвчвертi, то довелося вбрати халошi у шкарпетки. А