"Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь (укр.)" - читать интересную книгу автора

Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн
був простим репортером, ми з ним зналися.
Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна!
Правда, старенький! Ти б у не┐ закохався!
Кардинал. Досить з мене i цивiлiзовано┐. Я вже... (Змовка║).
Входить Корнiй, похмурий. Озира║ться, нiби кого шука║, кива║ всiм
головою, роздяга║ться й сiда║ окремо за передвiй столик.
Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не
бачили?
Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма║ зараз прийти.
Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном?
Приймуть вас?
Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! пм
би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!
Штiф. Ха-ха-ха!
Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?
Блек. Сподiваюсь.
Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.

Штiф i Сафо смiються.

Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?
Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.
Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?
Блек. На цей раз для мене чудеснi.

Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала
Лемонь║, часом щось шепочучи.

Лемонь║ (раптом пiдводячись, до не┐ хмуро). Ходiм.
Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!
Сафо. Ти куди?
Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.

Лемонь║, оглядаючись, нi на кого не дивиться.

Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура
душа? Чому покида║ш нас в самотi?
Лемонь║ (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).
Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмi║ це робити! О ви, мужчини!
От уже й утiшився... Na!
Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.
Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!

Входять Снiжинка i Янсон.

Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiву║):
Si voulez de l'amour,
Depechez vous to uj ours.